ЯК ПЕРЕЖИТИ ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ
Популярний демотиватор, у якому стверджується, що вітати школярів та вчителів з початком навчального року - це все одно що вітати коня з початком весняно-польових робіт викликає в нас посмішку, однак на тему, як пережити перше вересня батькам жартують мало. Для батьків час початку навчання часто є дуже стресогенним періодом. Тож як зробити свій настрій святковим?
1. Літнє домашнє завдання
Іноді його не задають, а іноді задають забагато. Знайдіть розумний компроміс. Знайдіть декілька хвилин в чудовий літній день, щоб дитина розвивалася: попросіть почитати вам цікаву книжку, порахуйте камінці на пляжі, дізнайтеся нову інформацію про явища природи, які оточують дитину на відпочинку. Знання, яке підкріплене позитивними емоціями довго залишаються в пам'яті. Якщо дитина не встигла виконати літні завдання повідомте про це вчителів заздалегідь і не звинувачуйте в цьому дитину.
2."Екстремальний першовересневий шопінг"
Зошити, олівці, обкладинки... Цей список можна доповнювати все новими і новими позиціями,, що часом приводить в жах батьків.... 31 серпня. Спробуйте зробити шкільну ревізію в кінці року: що використано, що залишилося і що буде точно потрібно. Купіть частину матеріалів влітку. Якщо ви дотягнули до останнього дня, то визначте, що найбільш необхідно в перші дні навчання. Можливо, дитина подякує вам, якщо в перший тиждень вчительці не буде куди записати зауваження щодо порушення поведінки...
3. Не лякайте дітей початком навчального року
В той час, як ви думаєте про те, що вашій дитині буде важко звикнути до школи і вчителі будуть нарікати на її неуважність, ваша дитина тішиться, що незабаром зустрінеться з друзями і знову почнуться улюблені уроки малювання. Не озвучуйте дитині свої побоювання та негативні очікування: замість фраз "тепер вже не зможеш так довго спати" чи "тепер буде набагато більше домашніх завдань" скажіть, що незабаром в школі вона дізнається багато нового і цікавого.
4. Розплануйте ваш рік
Мабуть, найбільше, що лякає батьків - це шалений ритм життя, який починається у вересні. Школа, робота, гуртки та купа побутових обов'язків... Як це поєднати? Подумайте про це заздалегідь, складіть приблизний розклад усіх активностей, можливо, доцільно залучити ще когось для допомоги. Знайдіть альтернативні варіанти, які б дозволили зекономити відстані та час.
5. Не намагайтесь вирішити все й одразу
Глибоко вдихніть... і поступово починайте вникати в процес. Пам'ятайте про те, що і батькам і дітям для успішної роботи потрібно повноцінно харчуватися, достатньо спати, гуляти на свіжому повітрі і мати позитивні емоції. Намагайтеся в перші дні навчання більше спілкуватися з дитиною і проводити більше часу разом. І все обов'язково вдасться!
Популярний демотиватор, у якому стверджується, що вітати школярів та вчителів з початком навчального року - це все одно що вітати коня з початком весняно-польових робіт викликає в нас посмішку, однак на тему, як пережити перше вересня батькам жартують мало. Для батьків час початку навчання часто є дуже стресогенним періодом. Тож як зробити свій настрій святковим?
1. Літнє домашнє завдання
Іноді його не задають, а іноді задають забагато. Знайдіть розумний компроміс. Знайдіть декілька хвилин в чудовий літній день, щоб дитина розвивалася: попросіть почитати вам цікаву книжку, порахуйте камінці на пляжі, дізнайтеся нову інформацію про явища природи, які оточують дитину на відпочинку. Знання, яке підкріплене позитивними емоціями довго залишаються в пам'яті. Якщо дитина не встигла виконати літні завдання повідомте про це вчителів заздалегідь і не звинувачуйте в цьому дитину.
2."Екстремальний першовересневий шопінг"
Зошити, олівці, обкладинки... Цей список можна доповнювати все новими і новими позиціями,, що часом приводить в жах батьків.... 31 серпня. Спробуйте зробити шкільну ревізію в кінці року: що використано, що залишилося і що буде точно потрібно. Купіть частину матеріалів влітку. Якщо ви дотягнули до останнього дня, то визначте, що найбільш необхідно в перші дні навчання. Можливо, дитина подякує вам, якщо в перший тиждень вчительці не буде куди записати зауваження щодо порушення поведінки...
3. Не лякайте дітей початком навчального року
В той час, як ви думаєте про те, що вашій дитині буде важко звикнути до школи і вчителі будуть нарікати на її неуважність, ваша дитина тішиться, що незабаром зустрінеться з друзями і знову почнуться улюблені уроки малювання. Не озвучуйте дитині свої побоювання та негативні очікування: замість фраз "тепер вже не зможеш так довго спати" чи "тепер буде набагато більше домашніх завдань" скажіть, що незабаром в школі вона дізнається багато нового і цікавого.
4. Розплануйте ваш рік
Мабуть, найбільше, що лякає батьків - це шалений ритм життя, який починається у вересні. Школа, робота, гуртки та купа побутових обов'язків... Як це поєднати? Подумайте про це заздалегідь, складіть приблизний розклад усіх активностей, можливо, доцільно залучити ще когось для допомоги. Знайдіть альтернативні варіанти, які б дозволили зекономити відстані та час.
5. Не намагайтесь вирішити все й одразу
Глибоко вдихніть... і поступово починайте вникати в процес. Пам'ятайте про те, що і батькам і дітям для успішної роботи потрібно повноцінно харчуватися, достатньо спати, гуляти на свіжому повітрі і мати позитивні емоції. Намагайтеся в перші дні навчання більше спілкуватися з дитиною і проводити більше часу разом. І все обов'язково вдасться!
Учимо першачків читати швидше!
Вправи для розвитку навичок швидкочитання
Виявляється,
для того, щоб освоїти техніку швидкочитання, необов'язково ходити на дорогі
курси. short.media починає серію публікацій про розвиток навичок швидкочитання
для різних вікових груп. Сьогодні «нарощуватимемо темп» з першокласниками.ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТЬ
Батьки, які формулюють завдання на кшталт «поки не дочитаєш цю казку, з-за столу не встанеш» роблять величезну помилку. Краще читати менше, але частіше. Три невеликих заняття впродовж дня по 5-7 хвилин будуть набагато ефективніші за одне, тривалістю 15-20 хвилин. Проміжок між занияттям має бути не менше однієї-двох годин.
ВПРАВА 1. СЛОВА-ПОЛОВИНКИ
Завдання: за окремим фрагментом слова здогадатися, якою є його інша частина. Для цього потрібно написати 5-10 слів на паперових листках та розрізати їх на половинки. Перемішайте і запропонуйте дитині скласти з цих елементів слова.
ВПРАВА 2. БУКСИР
Ця вправа передбачає спільне читання дитини з дорослим. Оберіть сторінку з книги, відзначте початок тексту. Читайте його про себе, водячи по рядках, які ви читаєте, пальцем. Завдання дитини - паралельно читати той самий текст, але вголос, слідкуючи за рухом вашого пальця. Таким чином дитина буде «підлаштовуватися» під швидкість т. зв. «буксира».
ВПРАВА 3. ЧИТАННЯ НА ЧАС
Виберіть текст, який учень буде читати протягом 1 хв. Як тільки час спливе, скажіть «стоп». Позначте місце у тексті, на якому учень зупинився. Повторіть читання спочатку, знову засікаючи 1 хв. За 2-им разом обсяг тексту буде більшим. Ця вправа дає змогу відразу побачити результат, і це надзвичайно мотивує учня ще більше удосконалювати свої навички читання.
ВПРАВА 4. СТРИБОК-ЗУПИНКА
Дитина кладе руки на коліна, перед нею книга з текстом. Після вашої команди «стрибок» дитина починає читати. Команда «зупинка» означає вимогу зупинитися, підняти голову, заплющити очі та кілька секунд відпочити. Після команди «стрибок» учень очима має знайти у книзі місце, на якому зупинився, та продовжити читання.
ТЕРАПЕВТИЧНА
КАЗКА ДЛЯ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Кошеня Максик
Жило-було на світі кошеня Максик. Ви скажете, що так не буває, що кошенят називають Васька або Мурчик, але наше кошеня звали саме Максик. І було воно звичайнісіньким кошеням: любило гратися, бігати, дивитися мультики і не любило лягати спати, прибирати іграшки і доїдати суп до кінця. Як і всі діти, воно поступово зростало, розумнішало і виросло таким розумним, що захотілося йому багато чого довідатися. Дізнатися, чому дме вітер, дізнатися, як працює телефон, дізнатися, чому зірки не гаснуть і куди сонечко спати лягає. І тоді вирішив Максик піти зі свого теплого затишного будинку, щоб бродити по білому світу і шукати Знання.
Довго чи недовго блукало кошеня полями, лісами, але дійшло воно до хатинки на курячих ніжках. І зустріла його там бабуся – чи то Яга, а чи то не Яга. Та це й не дуже важливо. Важливим є те, що вона його не з’їла, а вказала йому дорогу до Знання, та ще й про труднощі цього шляху попередила. І ось що йому розповіла.
– Початок цієї дороги гладкий, рівний і святковий. Квіти, подарунки уздовж неї покладені. Вступаєш на неї і радієш, що весь шлях до Знання можна легко, весело, швидко пробігти. Але не знаєш, що скоро почнуться скелясті і льодові гори, на які дертися щосили доведеться. Гір тих багато, але є серед них три найголовніші, найкрутіші.
І дійсно, дуже важко по ній підніматися, і хочеться все кинути. Так само важко, як важко літери писати або ж читати вчитися. І здається, що ніколи нічого не вийде. Але ти пам’ятай мою підказку: «Якщо важко – будь сміливішим і старайся сильніше», пошепки її промовляй і тоді здолаєш ти цю гору, навчишся справлятися з труднощами і підійдеш до другої гори.
Вона називається «Нудно». І начебто легко по ній підніматися, але так само нудно, як, наприклад, літери у рядку акуратно писати. І так хочеться схопитися з місця, побігти, погратися з ким-небудь, так хочеться все кинути, але ти не кидай, а вивчи мою підказку: «Роботу ти закінчи мерщій, щоб з нудьгою впоратися швидше».
І тоді навчишся ти справлятися з нудьгою і підійдеш до третьої, найкрутішої гори. Дуже важко по ній підніматися і боляче падати. Називається вона «Невдача». Начебто все виходить, але помилки на шляху постійно закрадаються, і невірні стежки самі вибираються.
І все навколо, навіть вітри, сварять тебе за помилки. А сонце так сердиться, що погрожує зайти за хмару. А дерева навколо стежки ніби «двійки» шикуються і шепочуть: «Заслужив ти за помилки твої». Але ти завчи мою підказку: «Коли помилка трапиться, буду я на ній вчитися, буду я на ній вчитися, не засмучуватися». І тоді подолаєш ти і цю гору і станеш Вченим Котом, вченим котом-відмінником.
Подякувало Кошеня добрій бабусі і впевнено пішло дорогою до Знання і Мудрості. Знало воно тепер, що шлях його чекає довгий і не завжди легкий. Але воно обов’язково пройде його до кінця і допоможе іншим кошенятам, мишенятам, слоненятам і всім дітям, яких зустріне на шляху. І будуть тоді його називати не кошеням, а Котом, який багато знає. І буде йому жити тоді радісно і цікаво, тому що дуже цікаво багато знати і дуже радісно знати, як допомагати людям.
Запитання для обговорення після прочитання казки:
Навіщо кошеняті знадобилося Знання?
Перерахуйте гори, про які розповідала Яга. В чому сенс кожної з них?
Тобі доводилося з ними зустрічатися?
Перерахуйте всі підказки. Що значить кожна з них? Як їх можна використовувати в житті?
Як ти думаєш, що далі сталося з кошеням?
Чи згоден ти з тим, що цікаво і радісно багато знати? Якщо так, то чому?
Лабиринт души. Терапевтические сказки
(под редакцией О. В. Хухлаевой, О. Е. Хухлаева)
Формування каліграфічних навичок першокласників
1.
Організаційні і гігієнічні умови навчання письма
Письмо – комплексний вид навчальної діяльності. Воно складається з цілої низки структурних компонентів, багатьох правил і умінь, оволодіння якими – складний, тривалий і нелегкий процес не тільки для шестирічних, а й взагалі для учнів початкових класів. Дитина, навчаючись писати, по суті повинна оволодіти трьома основними групами навичок, а саме:
а) технічними – правильно користуватися письмовим знаряддям, координувати рухи руки, дотримуватися гігієнічних правил;
б) графічними – правильно зображувати окремі букви, склади, слова, писати букви з необхідним нахилом, розміщувати їх рівномірно в слові і в рядку, правильно з’єднувати, дотримуватися визначеної віддалі між словами;
в) орфографічними – правильно визначати звуковий і буквений склад слів, коментувати їх написання, самостійно добирати слова.
Для здоров’я дитини важливі звичка правильної посадки і раціонального прийому письма. Правильне положення корпуса тіла, рук, голови – полегшує процес письма. Зразковою посадкою вважається така, за якої дитина сидить рівно, не спираючись грудьми на парту. Голову нахиляє вперед, щоб видно було написане. Відстань від зошита до очей – приблизно на висоту передпліччя і розгорнутої долоні. Плечі на одному рівні. Руки мають лежати на парті так, щоб лікті тільки трохи виступали за її межі. Тоді дитина, спираючись на парту м’якими м’язами внутрішнього боку передпліччя, забезпечує можливість коливальних рухів усієї руки під час письма і цим сприяє легкому пересуванню руки уздовж рядка.
Для письма рекомендується як кулькова ручка, так і авторучка. При цьому треба брати до уваги те, що способи письма авторучкою і кульковою ручкою дещо різні. Для правильного і легкого письма потрібна тримати ручку першими фалангами трьох пальців (великого, вказівного, середнього) на відстані 2-2,5 см від кульки (кінця пера). Авторучка з меншим кутом до паперу, кулькова ручка – з більшим, залежно від розміру кульки у стержні. Зручною ручкою буде та, у якої є гумова накладка. Найкраще, якщо вона має трикутну форму, де для кожної фаланги є своя грань. Пальці, при цьому не находять один на одного і не сповзають вниз. Основна опора має бути на мізинний палець, що сприятиме пізніше розвитку швидкості письма за меншої втоми.
Зошит має бути розташований похило так, що нижній його край утворив з краєм парти кут приблизно 25°, відкритий праворуч. У процесі письма домагатися, щоб похилі лінії сітки зошита і основні елементи букв (ті, що створені рухом пальців зверху вниз) були розташовані під прямим кутом до нижнього краю парти (направлені на груди учня). Під час письма лінія очей і лінія плечей мають бути паралельними до лінії нижнього краю парти.
З метою вироблення самоконтролю учнів за правильним положенням зошита рекомендується посередині парти провести лінію під кутом нахилу зошита. В міру заповнення сторінки зошит весь час пересувається вгору лівою рукою по парті так, щоб початок робочого рядка знаходився напроти її грудей.
Дотримання правильної постави під час письма можливе лише за тієї умови, якщо висота парти відповідає зростові учня, на що вчитель повинен звернути особливу увагу, розсаджуючи учнів у класі. Крім зросту дитини, треба враховувати також її зір, визначаючи відстань від парти, за якою сидить учень, до дошки. Розташування в класі парт має бути здійснено також з урахуванням відповідних гігієнічних вимог: парти в класі можуть бути розташовані не більш як у три ряди; відстань від першої парти до дошки не повинна бути меншою ніж 2 м, а від останньої – не більшою як 8 м; світло має падати на дошку зліва стосовно учнів; поверхня дошки має бути вкрита зеленою або світло-коричневою матовою фарбою; при необхідності біля дошки повинні бути встановлені додаткові світильники, від яких світло рівномірно відбивалося б на поверхню дошки, не створюючи на ній відблисків. Для організації письма учнів на дошці треба встановити в класі підставку по всій ширині дошки так, щоб учень міг дістати хоча б до її середини. Письмо на дошці крейдою відіграє значну роль у зміцненні м’язів пальців, тому його слід запроваджувати не тільки на уроці (з метою вироблення координації рухів руки відповідно до конфігурації нової літери), а й у позаурочний час, заохочуючи учнів до письма, малювання на дошці.
На уроках письма необхідно дотримуватись режиму, який би чергував дитячу працю з відпочинком. Крім 3-4 хвилинної динамічної паузи в середині уроку, необхідно здійснювати дві додаткові фізкультхвилинки в межах кожної половини уроку. Після кожних 5хв письма вчитель змінює вид роботи, даючи можливість відпочити м’язам рук й очам.
2. Визначення ведучої руки першокласника.
Перед навчанням дитини письму необхідно визначити ведучу руку. Якщо учитель спеціально не поцікавиться, то буде вважати перенавченого лівшу праворуким, доки у нього не виникне труднощів у навчанні. Крім цього є діти-амбідекстори, які однаково добре володіють і правою, і лівою рукою. Було б помилкою через страх “перевчити” таку дитину, примусити її писати правою рукою (все-таки вона буде жити в “праворукому світі”). Існує навіть спеціальний термін “графічне функціональне панування” однієї руки над іншою, коли дитина малює і пише одною рукою краще, ніж іншою, а є побутове “функціональне панування”, яке визначає, якою рукою дитина тримає ложку, ножиці, якою рукою складає кубики тощо.
Існує декілька способів визначення ведучої руки: один з них —опитування, другий — експериментальне тестування в діяльності при виконанні побутових і графічних дій.
При виконанні тестування учитель повинен сісти навпроти дитини, предмети потрібно діставати по мірі їх використання, щоб не відволікати увагу дитини. Для виконання завдання класти їх перед дитиною строго на середину столу на однаковій відстані від правої і лівої руки. Атмосфера повинна бути спокійною, позитивною, не слід звертати увагу дитини на те, що ви визначаєте її ведучу руку. Можна розпочати тестування словами: “Давай попрацюємо разом: я буду давати тобі завдання, ти старайся добре їх виконувати”. Для чистоти тестування слід зробити до 10 завдань. Під час роботи дитини вчитель спостерігає, якою рукою виконує задане дитина і якість виконання.
1. Малювання. Покладіть перед дитиною аркуш паперу і олівець, запропонуйте їй намалювати те, що вона хоче (чи може). Не підганяйте дитину. Після того як вона закінчить, попросіть її намалювати те саме іншою рукою. Якщо дитина відмовиться, заспокойте її: “Я знаю, що важко намалювати такий же малюнок правою (лівою) рукою, але ти постарайся”, підбадьорте, що вона все робить правильно. В цьому завданні враховується не тільки якою рукою дитина працює, але й при роботі, якою рукою краща якість виконання малюка.
2. Відкривання невеличкої коробочки, наприклад, сірникової. Дитині пропонується декілька коробок (можна зафарбувати їх в різні кольори чи обклеїти папером).
Завдання: “Знайди сірник в одній з коробок”.
Ведучою буде вважатися та рука, яка здійснює активні рухи: закриває, відкриває, витягує сірник.
3. Будова криниці з сірників. Ведуча — та рука, якою більш активно здійснюється діяльність.
4. Гра з м’ячем. Потрібен тенісний м’яч, який можна кидати і ловити однією рукою. М’яч кладеться на стіл прямо перед дитиною, і ви просите дитину як можна точніше кинути його в раніше намічену ціль декілька разів. Ведуча — та рука, якою дитина кидає м’яч.
Письмо – комплексний вид навчальної діяльності. Воно складається з цілої низки структурних компонентів, багатьох правил і умінь, оволодіння якими – складний, тривалий і нелегкий процес не тільки для шестирічних, а й взагалі для учнів початкових класів. Дитина, навчаючись писати, по суті повинна оволодіти трьома основними групами навичок, а саме:
а) технічними – правильно користуватися письмовим знаряддям, координувати рухи руки, дотримуватися гігієнічних правил;
б) графічними – правильно зображувати окремі букви, склади, слова, писати букви з необхідним нахилом, розміщувати їх рівномірно в слові і в рядку, правильно з’єднувати, дотримуватися визначеної віддалі між словами;
в) орфографічними – правильно визначати звуковий і буквений склад слів, коментувати їх написання, самостійно добирати слова.
Для здоров’я дитини важливі звичка правильної посадки і раціонального прийому письма. Правильне положення корпуса тіла, рук, голови – полегшує процес письма. Зразковою посадкою вважається така, за якої дитина сидить рівно, не спираючись грудьми на парту. Голову нахиляє вперед, щоб видно було написане. Відстань від зошита до очей – приблизно на висоту передпліччя і розгорнутої долоні. Плечі на одному рівні. Руки мають лежати на парті так, щоб лікті тільки трохи виступали за її межі. Тоді дитина, спираючись на парту м’якими м’язами внутрішнього боку передпліччя, забезпечує можливість коливальних рухів усієї руки під час письма і цим сприяє легкому пересуванню руки уздовж рядка.
Для письма рекомендується як кулькова ручка, так і авторучка. При цьому треба брати до уваги те, що способи письма авторучкою і кульковою ручкою дещо різні. Для правильного і легкого письма потрібна тримати ручку першими фалангами трьох пальців (великого, вказівного, середнього) на відстані 2-2,5 см від кульки (кінця пера). Авторучка з меншим кутом до паперу, кулькова ручка – з більшим, залежно від розміру кульки у стержні. Зручною ручкою буде та, у якої є гумова накладка. Найкраще, якщо вона має трикутну форму, де для кожної фаланги є своя грань. Пальці, при цьому не находять один на одного і не сповзають вниз. Основна опора має бути на мізинний палець, що сприятиме пізніше розвитку швидкості письма за меншої втоми.
Зошит має бути розташований похило так, що нижній його край утворив з краєм парти кут приблизно 25°, відкритий праворуч. У процесі письма домагатися, щоб похилі лінії сітки зошита і основні елементи букв (ті, що створені рухом пальців зверху вниз) були розташовані під прямим кутом до нижнього краю парти (направлені на груди учня). Під час письма лінія очей і лінія плечей мають бути паралельними до лінії нижнього краю парти.
З метою вироблення самоконтролю учнів за правильним положенням зошита рекомендується посередині парти провести лінію під кутом нахилу зошита. В міру заповнення сторінки зошит весь час пересувається вгору лівою рукою по парті так, щоб початок робочого рядка знаходився напроти її грудей.
Дотримання правильної постави під час письма можливе лише за тієї умови, якщо висота парти відповідає зростові учня, на що вчитель повинен звернути особливу увагу, розсаджуючи учнів у класі. Крім зросту дитини, треба враховувати також її зір, визначаючи відстань від парти, за якою сидить учень, до дошки. Розташування в класі парт має бути здійснено також з урахуванням відповідних гігієнічних вимог: парти в класі можуть бути розташовані не більш як у три ряди; відстань від першої парти до дошки не повинна бути меншою ніж 2 м, а від останньої – не більшою як 8 м; світло має падати на дошку зліва стосовно учнів; поверхня дошки має бути вкрита зеленою або світло-коричневою матовою фарбою; при необхідності біля дошки повинні бути встановлені додаткові світильники, від яких світло рівномірно відбивалося б на поверхню дошки, не створюючи на ній відблисків. Для організації письма учнів на дошці треба встановити в класі підставку по всій ширині дошки так, щоб учень міг дістати хоча б до її середини. Письмо на дошці крейдою відіграє значну роль у зміцненні м’язів пальців, тому його слід запроваджувати не тільки на уроці (з метою вироблення координації рухів руки відповідно до конфігурації нової літери), а й у позаурочний час, заохочуючи учнів до письма, малювання на дошці.
На уроках письма необхідно дотримуватись режиму, який би чергував дитячу працю з відпочинком. Крім 3-4 хвилинної динамічної паузи в середині уроку, необхідно здійснювати дві додаткові фізкультхвилинки в межах кожної половини уроку. Після кожних 5хв письма вчитель змінює вид роботи, даючи можливість відпочити м’язам рук й очам.
2. Визначення ведучої руки першокласника.
Перед навчанням дитини письму необхідно визначити ведучу руку. Якщо учитель спеціально не поцікавиться, то буде вважати перенавченого лівшу праворуким, доки у нього не виникне труднощів у навчанні. Крім цього є діти-амбідекстори, які однаково добре володіють і правою, і лівою рукою. Було б помилкою через страх “перевчити” таку дитину, примусити її писати правою рукою (все-таки вона буде жити в “праворукому світі”). Існує навіть спеціальний термін “графічне функціональне панування” однієї руки над іншою, коли дитина малює і пише одною рукою краще, ніж іншою, а є побутове “функціональне панування”, яке визначає, якою рукою дитина тримає ложку, ножиці, якою рукою складає кубики тощо.
Існує декілька способів визначення ведучої руки: один з них —опитування, другий — експериментальне тестування в діяльності при виконанні побутових і графічних дій.
При виконанні тестування учитель повинен сісти навпроти дитини, предмети потрібно діставати по мірі їх використання, щоб не відволікати увагу дитини. Для виконання завдання класти їх перед дитиною строго на середину столу на однаковій відстані від правої і лівої руки. Атмосфера повинна бути спокійною, позитивною, не слід звертати увагу дитини на те, що ви визначаєте її ведучу руку. Можна розпочати тестування словами: “Давай попрацюємо разом: я буду давати тобі завдання, ти старайся добре їх виконувати”. Для чистоти тестування слід зробити до 10 завдань. Під час роботи дитини вчитель спостерігає, якою рукою виконує задане дитина і якість виконання.
1. Малювання. Покладіть перед дитиною аркуш паперу і олівець, запропонуйте їй намалювати те, що вона хоче (чи може). Не підганяйте дитину. Після того як вона закінчить, попросіть її намалювати те саме іншою рукою. Якщо дитина відмовиться, заспокойте її: “Я знаю, що важко намалювати такий же малюнок правою (лівою) рукою, але ти постарайся”, підбадьорте, що вона все робить правильно. В цьому завданні враховується не тільки якою рукою дитина працює, але й при роботі, якою рукою краща якість виконання малюка.
2. Відкривання невеличкої коробочки, наприклад, сірникової. Дитині пропонується декілька коробок (можна зафарбувати їх в різні кольори чи обклеїти папером).
Завдання: “Знайди сірник в одній з коробок”.
Ведучою буде вважатися та рука, яка здійснює активні рухи: закриває, відкриває, витягує сірник.
3. Будова криниці з сірників. Ведуча — та рука, якою більш активно здійснюється діяльність.
4. Гра з м’ячем. Потрібен тенісний м’яч, який можна кидати і ловити однією рукою. М’яч кладеться на стіл прямо перед дитиною, і ви просите дитину як можна точніше кинути його в раніше намічену ціль декілька разів. Ведуча — та рука, якою дитина кидає м’яч.
5. Вирізання ножицями по контуру малюнка
на будь-якій листівці (вирізати квітку, машину, Чебурашку
тощо). Ведуча — та рука, якою дитина тримає ножиці. Але буває так, що дитина
погано тримає ножиці: вона просто тримає їх і більш активно працює (повертає
листівку) іншою рукою. В цьому випадку спробуйте попросити її взяти ножиці в
другу руку і оцініть, якою рукою завдання виконується краще.
6. Нанизування бісеру, бусинок чи ґудзиків на голку з ниткою. Ведучою вважається та рука. Яка виконує активні рухи не зважаючи на те, в якій руці голка. Активні рухи може здійснювати як рука з голкою, так і рука, яка тримає і нанизує бісер чи ґудзик на голку.
7. Виконання кругових рухів при відкриванні чи закриванні кришок на баночках.Пропонують 2-3 баночки з кришками, які закручуються. Ведучою є та рука, яка здійснює активні рухи (крутить кришку чи баночку).
8. Розв’язування вузлів. Наперед потрібно неміцно зав’язати декілька вузлів (на невеликій відстані) з шнура середньої товщини. Ведуча —та рука, яка розв’язує вузли.
9. Побудова з кубиків будинка, машинки. В цьому завданні визначити ведучу руку важче, ніж в попередніх, оскільки цей вид роботи діти виконують обома руками. Тому нехай дитина не поспішає, а ви поспостерігайте, якою рукою частіше вона бере, складає, поправляє кубики.
Якщо ви помітили, що дитина втомилася, потрібно дати їй можливість відпочити, встати, розім’ятися. При виконанні завдання не слід концентрувати увагу на тому, якою рукою дитина це робить. Отримані результати в ході тестування потрібно занести у таблицю.
6. Нанизування бісеру, бусинок чи ґудзиків на голку з ниткою. Ведучою вважається та рука. Яка виконує активні рухи не зважаючи на те, в якій руці голка. Активні рухи може здійснювати як рука з голкою, так і рука, яка тримає і нанизує бісер чи ґудзик на голку.
7. Виконання кругових рухів при відкриванні чи закриванні кришок на баночках.Пропонують 2-3 баночки з кришками, які закручуються. Ведучою є та рука, яка здійснює активні рухи (крутить кришку чи баночку).
8. Розв’язування вузлів. Наперед потрібно неміцно зав’язати декілька вузлів (на невеликій відстані) з шнура середньої товщини. Ведуча —та рука, яка розв’язує вузли.
9. Побудова з кубиків будинка, машинки. В цьому завданні визначити ведучу руку важче, ніж в попередніх, оскільки цей вид роботи діти виконують обома руками. Тому нехай дитина не поспішає, а ви поспостерігайте, якою рукою частіше вона бере, складає, поправляє кубики.
Якщо ви помітили, що дитина втомилася, потрібно дати їй можливість відпочити, встати, розім’ятися. При виконанні завдання не слід концентрувати увагу на тому, якою рукою дитина це робить. Отримані результати в ході тестування потрібно занести у таблицю.
№Завдання
Права рука Ліва
рука Обидві руки
1 Малювання
2 Відкривання невеличкої коробочки
3 Будова криниці з сірників
4 Гра з м’ячем
5 Вирізання ножицями по контуру
6 Нанизування бісеру, бусинок чи ґудзиків
7 Виконання кругових рухів
8 Розв’язування вузлів
9 Побудова з кубиків
10 Сімейна ліворукість
Ставимо плюс (+) в графу “Права рука”, якщо ведучою була права рука. В тому випадку, коли дитина однаково вправно діяла і правою і лівою рукою, потрібно поставити плюс в графу “Обидві руки”.
При наявності сімейної ліворукості знак плюс заноситься в графу “Ліва рука”, при відсутності — в графу “Права рука”.
Ліворукою буде вважатися та дитина, у якої в графі “Ліва рука” більше плюсів. Якщо дитина однаково добре володіє однаково правою і лівою рукою, то вибір руки для письма буде визначатись не тільки тим, якою рукою вона малює і пише, але й тим, яка якість малюнка і правою, і лівою рукою.
3. Особливості навчання ліворуких дітей
Вченими підкреслюються такі психофізіологічні особливості ліворуких людей:
- погана зорово-рухова координація. Це може виражатися в поганому почерку, у труднощах при змальовуванні різних графічних зображень;
- різні мовні порушення. Найбільш часто виявляються в помилках при звуковому аналізі. І. Макар’єв у своїй книзі „Якщо ваша дитина лівша” наводить дані про те, що заїкається кожна третя ліворука дитина;
- особливості просторового сприйняття. Це перекручування форм і пропорцій фігур, дзеркальність рухів (письма), погана зорова пам’ять;
- складності концентрації і переключення уваги;
Ліворукі люди характеризуються певними емоційно-психологічними особливостями, такими як підвищена емоційна чутливість, вразливість, швидка стомлюваність, як наслідок цього – обмежена працездатність, високий рівень креативності, яскраво виражені здібності до оригінальної художньої творчості, дратливість і уразливість, схильність до різних страхів (боязкість), знижений емоційний фон (перевага поганого настрою), конформність (схильність до пасивного сприйняття дійсності), совісність, підвищений рівень тривожності.
У процесі насильницького переучування відзначаються серйозні зміни в стані дитини: вона стає запальною, примхливою, дратівливою, неспокійно спить, у неї знижується апетит. Пізніше з’являються ще більш серйозні порушення: частий головний біль, постійна млявість; фактично діти можуть активно працювати тільки на перших двох уроках, потім їхня увага послабляється, з’являється рухове розгальмування, стомлення. Процес переучування ліворукої дитини може скінчитися дуже сумно: у дитини розвиваються невротичні розлади (нервові тики, енурез, заїкуватість). Як свідчить медична статистика, кожна третя дитина із заїкуватістю — це переучений шульга. Саме переучування, а не ліворукість як така є сильним специфічним фактором виникнення неврозів.
У ліворуких дітей більш частіше, ніж у праворуких, проявляються труднощі навчання письму, зокрема, дзеркальне письмо, виражене порушенням почерку, неправильне накреслення букв (оптичні помилки), частіше всього у них повільніша швидкість і погане з’єднання письма (можливо, це результат відсутності адекватної методики). Тому особливої уваги потребує формування в ліворуких дітей технічної навички письма. Так, у класі ці діти мають сидіти ближче до вікна, щоб від руки на зошит падала світліша тінь. Якщо за партою сидять двоє дітей, то лікоть руки, якою пише лівша, має розташовуватися з краю стола, а не в середині. Так учні не будуть заважати писати одне одному. За наявності кількох ліворуких дітей у класі бажано саджати їх парами.
За партою ліворукі діти сидять так само, як і праворукі, тобто рівно, не торкаючись її грудьми, тримаючи голову прямо. Руки також розташовуються однаково з правшами: лікті трохи звисають з парти, тільки ліва рука вільно рухається в рядку, а права притримує зошит.
Школярі, що пишуть лівою рукою, тримають ручку, як і праворукі, трьома пальцями. Однак для зручного контролювання процесу письма в рядку зошита кисть руки учні можуть класти на сторінку двома способами.
Існують кілька способів письма лівою рукою.
Перший спосіб є дзеркальним відбиттям «праворукого» положення, їм найчастіше користуються діти, не навчені більш зручного й правильного прийому письма. Таке положення руки серйозно ускладнює процес навчання, тому що не всі зразки в зошитах (прописах) розташовуються ліворуч.
Починаючи списувати запропонований текст, дитина не має можливості орієнтуватися на зразок, а тому спостерігається зменшення або збільшення розмірів літер у рядку й неправильне їх написання.
Другий спосіб. Кисть із ручкою розташовується під рядком, у якому учень пише. Опорою при цьому слугують нігтьова фаланга мізинного пальця й основа долоні. Це найзручніше положення руки. Ручка при цьому положенні тримається на відстані 2,5–3 см від кульки (кінця пера), тоді як у праворуких дітей ця відстань становить 2–2,5 см (на ширину пальця).
Зошит при цьому кладеться похило праворуч. Його правий нижній кут спрямований на середину грудей. Під час письма дитина спрямовує основні елементи літер вертикально до нижнього краю парти. Тому зображення букв буде похилим дещо вліво. Це природний нахил для такого способу письма.
При написанні третім способом кисть із ручкою знаходиться над рядком і розгортається тильним боком долоні вгору-праворуч, щоб краще було видно написане. Опора кисті припадає переважно на перші–другі фаланги (з нігтьового боку) мізинного й підмізинного пальців. Кінець ручки без кульки не дивиться в ліве плече, а повертається в бік верхньої частини зошита.
Зошит при цьому розташовується під кутом, близьким до праворукого письма, тобто похило ліворуч. Нахил самого письма відбувається праворуч. За цього способу учень бачить зразок і те, що пише.
Формування правильної графічної навички у ліворуких дітей відбувається з урахуванням наступних правил:
Перед кожним завданням провести детальний інструктаж виконання роботи. Під час пояснення використовувати тільки знайомі слова. Пояснивши, показати зразок виконання завдання.
Переконатися, що дитина зрозуміла інструкції.
Дотримуватися послідовності завдань, не поспішати, не пропускати етапи.
Не переходити до подальших завдань, якщо незасвоєні попередні.
Не забувати, що у шестирічних дітей провідним видом діяльності є гра.
Тривалість виконання графічних завдань має бути не більше 3-5 хвилин.
Паралельно необхідно вчити дітей уважно розглядати малюнки, сприймати і визначати схожість і відмінність; малювати схеми і схематично фіксувати послідовність подій, головних персонажів художнього твору; розташовувати фігурі на площині; копіювати (змальовувати спочатку найпростіші, а потім і складніші малюнки). Особливу увагу необхідну приділити вирізуванню різних фігур, ліпленню, роботі з мозаїкою, дрібними деталями конструктора тощо.
Підготовка ліворукої дитини до засвоєння графічної навички письма відбувається поетапно.
На першому, другому і третьому етапах підготовки до навчання письма основне – це навчити дитину правильно сидіти, правильно тримати ручку і правильно розташувати аркуш зошита (паперу) на столі. Певний період часу рекомендується дитині просто помалювати, при цьому необхідно зафіксувати її увагу саме на тому, як вона сидить, як тримає ручку, як лежить аркуш паперу (зошита).
Після того, як ліворука дитина навчилася правильно сидіти під час письма, правильно розташовувати зошит на столі та тримати ручку, її вчать ставити крапки, з яких починається рух, потім писати стрілки, які вказують куди рухається рука. Найголовніше – зафіксувати увагу на правильному напрямі руху (за стрілкою). Основна вимога, яка ставиться до ліворукої дитини, - лінії повинні бути рівними.
На цьому етапі закріплюється розуміння того, де на аркуші паперу «верх», «низ», «праворуч», «ліворуч», «збоку», що означає «вести руку в право (за напрямом стрілки), вліво, вгору, вниз».При цьому педагог має пам’ятати, що для ліворукої дитини орієнтування у просторі і, зокрема, на аркуші паперу – це значна проблема, і тому її необхідно цього вчити, терпляче пояснюючи, і показуючи «що є що».
У процесі виконання будь-яких графічних завдань дитину необхідно привчити розслаблятися після кожного руху (розтискати, розслаблювати пальці, кисть. Глибоко і рівно вдихнути – видихнути і тільки потім робити наступний рух).
На четвертому етапі у дитини формують уміння бачити паралельність ліній, малювати і писати їх паралельними. Розуміння учнем того, як можна написати паралельні лінії, є дуже важливим при зображенні графем під час навчання грамоти. Саме паралель усіх штрихів додає письму чіткості, акуратності, робить його легким для сприйняття і читання. Найголовніше – необхідно до написання букв навчити дитину писати паралельні вертикалі, похилі і горизонтальні лінії. Учневі пояснюють, що всі вертикальні і похилі штрихи пишуться з гори вниз, горизонтальні – зліва направо й обов’язково показують, як потрібно писати ці елементи.
На п’ятому етапі відпрацьовують письмо верхніх і нижніх, правих і лівих на півовалів, з напрямами рухів праворуч і ліворуч. Під час зображення роцессквар слід звернути увагу на положення руки та на правильність опори кисті. Кисть руки, що пише, має спиратися тільки на мізинець.
Шостий етап передбачає формування уміння писати овали і кола. У процесі малювання овалів і кіл основну увагу звертають на їх відмінність і здатність дитини подумки вписати овал у прямокутник, а коло в квадрат.
На цьому етапі є ефективним і доступним для дітей такі графічні завдання як «розкрити спіраль» (рухи від середини) і «закрити спіраль»(рухи в середину).
Під час виконання цих завдань потрібно попросити учня тримати ручку вільно (без опори на мізинець). Такі завдання дають змогу відчути нові варіанти вільних рухів руки у процесі маніпуляцій олівцем або ручкою (положення руки при цьому не повинно змінюватися).
Завдання сьомого етапу спрямовані на формування в учня уміння вільно пересувати руку в рядку, що є дуже важливим у процесі навчання письма. Графічні елементи мають бути крупними. Основне завдання цього етапу полягає в тому, щоб навчити дитину пересувати руку зліва направо за лінією письма. З цією метою можна використовувати такі графічні вправи, як «хвилі», «хмари», «дороги», «лабіринти». Спочатку діти малюють прямі та хвилясті лінії в широкому рядку, поступово рядки звужуються. Під час виконання графічних вправ обов’язково позначають стрілочкою початок і напрям малювання лінії.
Восьмий етап вже безпосередньо наближає дитину до письма. Написання букв пов’язане з достатньо жорсткими обмеженнями висоти і ширини кожного графічного елемента. На цьому етапі вводяться обмежувальні лінії, дітей учать писати графічні елементи на розлінованих аркушах. Значна частина часу відводиться на роз’яснення, що таке рядок, як розташовуються елементи, де середина рядка, де верхня лінія, що обмежує рядок, де нижня, де додаткові лінії.
Дев’ятий етап передбачає підготовку ліворукої дитини до курсивного письма. Дитину вчать писати друковані букви, співвідносити їх зі звуком, розуміти, що буква – це умовний знак, який позначає звук. Ефективними на цьому етапі є завдання на «до конструювання» та «конструювання» букв, які дозволяють удосконалювати зорове сприйняття, зорово-моторні координації.
Під час опрацювання ліворукою дитиною кожного графічного елемента необхідно дотримуватися певної послідовності дій.
- Пояснити, як пишеться графічний елемент (буква): з якої крапки починається рух, куди він спрямований, як здійснюється траєкторія, де рух припиняється. У поясненні не має бути жодного незрозумілого або незнайомого слова.
- Показати зразок виконання руху, написання графічного елемента.
- Виконання руху під диктовку в уповільненому темпі. Під час роботи не відволікати увагу учня, а після її закінчення детально розібрати, чи все зроблено правильно.
- Після пояснення і показу попросити дитину продиктувати дорослому, що і як потрібно робити, при цьому дорослий сам має виконати завдання.
- Повторення інструкції. Учень може сам виконати дію або ця дія виконується дорослим «під контролем» та за інструкцією дитини.
- Самостійне виконання дії дитиною. Рухи виконуються під контролем дорослого, але за умови самостійного оцінювання дитиною правильності написання.
Під час виконання завдань важливо постійно підкріплювати правильне виконання кожного елемента похвалою і, навпаки, не акцентувати увагу на неправильному написанню. У цьому випадку у дитини буде більше стимулів для досягнення результатів. Педагог повинен завжди пам’ятати: дитина має право на помилку, і при цьому вона має бути впевнена , що за неї не карають, а її можна виправити.
4. Методи навчання каліграфічного письма учнів
Навчання першокласників мови розпочинається з навчання грамоти, мета якого — виробити у дітей навички читання й письма, розвинути усне та писемне мовлення школярів в єдності з розвитком їхнього мовлення.
Навчання каліграфічного письма в початковій школі проводиться за такими методами: лінійним, тактовим, аналітико-синтетичним або генетичним, копіювальним.
Лінійний метод
Лінійний метод полягає у письмі в зошитах з густою сіткою. У даний час використовується рідко і як додатковий – один-два рядочки у деяких прописах.
Тактовий метод
Або ритмічний широко застосовується під час навчання дітей каліграфічного письма, тобто писати під протяжний звук І: раз І, два І
К. Д. Ушинський писав: “Такт для руки, яка пише, означає те саме, що й для танцюючої ноги. Точний розмір у русі— ось і вся таємниця гарного і швидкого письма. Подивіться на руку доброго писаря і вам спаде на думку вправна нога, що танцює на паркеті: в обох руках основа одна й та сама — такт” [28; 412] .
Застосування ритмічного методу зосереджує увагу учнів, пожвавлює роботу і зрівнює темп письма дітей усього класу. Письмо під такт допомагає учням установити постійний ритм пальців, необхідний для написання цілого ряду літер. Він запобігає також рвучким і поспішним рухам руки, що буває причиною неохайного і брудного письма.
Тактовий метод має позитивне значення, хоч відіграє тільки допоміжну роль.
Аналітико — синтетичний метод
За цим методом проходить навчання письма в цілому, а вивчення написання букв — у тій послідовності, яка подається в букварі для навчання читання. Це тому, що навчання читання і письма відбувається паралельно.
Генетичний метод
Навчання письма за цим методом розпочинається тоді, коли учні вже закінчили читати і писати за букварем і зможуть вільно розпізнавати як друковану, так і рукописну букву, і продовжується протягом усього періоду навчання учнів каліграфічного письма у 1 – 4 класах.
При генетичному методі навчання письма діти, вивчаючи будь-яку нову букву, мають справу з деякими відомими їм з попередніх уроків елементами, що ввійшли до складу нових букв.
Генетичний метод має такі особливості:
1) написанню букв передує попереднє вивчення назви і форми елементів;
2) написання букв проходить не за алфавітним порядком, а за порядком наростання труднощів у написанні;
3) навчання будується на основі генезису, тобто утворення кожної наступної букви шляхом попереднього засвоєння основного елемента і додавання нового.
Копіювальний метод За цим методом навчання каліграфії майже не проводиться. Вчитель злегка олівцем писав учням у зошитах ті чи інші букви в певному порядку, а учні механічно наводили їх чорнилами.
Формування рухових навичок писання у дітей шестирічного віку лише розпочинається, тому часткове запровадження копіювального методу в процесі навчання каліграфічного письма сприяє виробленню ритмічних рухів кисті руки дитини.
Застосування того чи іншого методу навчання каліграфії в різних класах ще не вичерпує всіх питань у навчанні правильного каліграфічного письма. Особисті навички в письмі вчителя, наочний показ ним правильного написання літер, слів та речень, зацікавленість дітей заняттям, повсякденний і систематичний контроль учителя за виконанням учнями всіх правил каліграфічного письма – основні фактори у виробленні учнями навичок правильно писати.
За короткий час першокласники мають навчитися правильно:
- Зображувати рукописні рядкові і великі букви українського алфавіту;
- Детально аналізувати графічний образ друкованої писаної букви, порівнювати і зіставляти структурні компоненти рукописних великих і малих букв;
- Чітко орієнтуватися на сторінці і рядку зошита (рівномірно розташовувати букви, слова на рядку);
- Проводити звуковий, складовий, звуко-буквенний аналіз слів;
- Зображувати буквами склади, слова, використовуючи при цьому елементарні знання про верхнє, середнє і нижнє поєднання;
- Писати під диктовку букви, склади, слова, словосполучення, невеликі речення;
- Списувати з друкованого і писаного тексту;
- Користуватися правильними прийомами або способами письма.
5. Вимоги до написання букви
Під час написання букв у букварний і роцесскварний період особлива увага має приділятися аналізу структури кожної букви, її складових елементів самими дітьми, оскільки зоровий образ визначає послідовність її накреслення. Перед тим, як написати букву, дитина має подумати, як вона буде її зображувати, в якій послідовності виконувати той чи інший рух руки, пальців. Через те, крім «аналітичного» образу кожної нової букви в колі, учні мають обов’язково «обвести» кожний елемент букви «в повітрі», коментуючи «мовчки», в якому порядку вони її «пишуть», спробувати свої сили у зображенні букви на дошці крейдою чи вологим пензликом.
Якість написання букв багато в чому залежить від того, як дитина орієнтуватиметься у завданні, наскільки вона вміло аналізує структуру, форму букви та зразка, знаходить у зошиті ті місця, де лінія букви різко змінює свій напрямок.
Порядок письма букви.
Можна орієнтовно помітити такий порядок письма букв.
Повторення засвоєних раніше букв з метою закріплення графічних навичок.
Зосередження уваги дітей на методі нової роботи.
Показ нової букви в цілому (друкованої і писаної, встановлення в їх графічному зображенні спільного і різного).
Членування на елементи. Зображення кожного елемента і пояснення способу і порядку накреслення елемента.
Вправляння у «написанні» (обведені в повітрі)
кожного елемента букви.
Показ учителям способів поєднання цих елементів букви.
Повторний показ письма букви учителем з детальним коментарем і при уважному спостереженні та запам’ятовуванні порядку зображення учнями.
Тренування в обведені цілого образу букви дітьми (в повітрі, на дошці крейдою чи вологим пензликом). Пояснення дітьми письма букви в цілому.
Письмо букви, буквосполучень, складів.
Письмо слів і словосполучень.
Детальний аналіз написаного учнем і педагогом.
Підсумок виконаного.
З перших уроків букварного періоду передбачається формування у дітей шести років уміння списувати спочатку з дошки, пізніше з підручника писаного і друкованого текстів. Процесс навчання списувати проходить поступово: спочатку букви, потім склади, слова. Особливу увагу звертає вчитель на списування по складах.
Коли в учнів виробиться уміння списувати писаний текст, учитель включає вправи на списування друкованого тексту.
У післябукварному періоді рекомендується списування двоскладових і трискладових слів писаного і друкованого текстів без попереднього їх поділу на склади.
1 Малювання
2 Відкривання невеличкої коробочки
3 Будова криниці з сірників
4 Гра з м’ячем
5 Вирізання ножицями по контуру
6 Нанизування бісеру, бусинок чи ґудзиків
7 Виконання кругових рухів
8 Розв’язування вузлів
9 Побудова з кубиків
10 Сімейна ліворукість
Ставимо плюс (+) в графу “Права рука”, якщо ведучою була права рука. В тому випадку, коли дитина однаково вправно діяла і правою і лівою рукою, потрібно поставити плюс в графу “Обидві руки”.
При наявності сімейної ліворукості знак плюс заноситься в графу “Ліва рука”, при відсутності — в графу “Права рука”.
Ліворукою буде вважатися та дитина, у якої в графі “Ліва рука” більше плюсів. Якщо дитина однаково добре володіє однаково правою і лівою рукою, то вибір руки для письма буде визначатись не тільки тим, якою рукою вона малює і пише, але й тим, яка якість малюнка і правою, і лівою рукою.
3. Особливості навчання ліворуких дітей
Вченими підкреслюються такі психофізіологічні особливості ліворуких людей:
- погана зорово-рухова координація. Це може виражатися в поганому почерку, у труднощах при змальовуванні різних графічних зображень;
- різні мовні порушення. Найбільш часто виявляються в помилках при звуковому аналізі. І. Макар’єв у своїй книзі „Якщо ваша дитина лівша” наводить дані про те, що заїкається кожна третя ліворука дитина;
- особливості просторового сприйняття. Це перекручування форм і пропорцій фігур, дзеркальність рухів (письма), погана зорова пам’ять;
- складності концентрації і переключення уваги;
Ліворукі люди характеризуються певними емоційно-психологічними особливостями, такими як підвищена емоційна чутливість, вразливість, швидка стомлюваність, як наслідок цього – обмежена працездатність, високий рівень креативності, яскраво виражені здібності до оригінальної художньої творчості, дратливість і уразливість, схильність до різних страхів (боязкість), знижений емоційний фон (перевага поганого настрою), конформність (схильність до пасивного сприйняття дійсності), совісність, підвищений рівень тривожності.
У процесі насильницького переучування відзначаються серйозні зміни в стані дитини: вона стає запальною, примхливою, дратівливою, неспокійно спить, у неї знижується апетит. Пізніше з’являються ще більш серйозні порушення: частий головний біль, постійна млявість; фактично діти можуть активно працювати тільки на перших двох уроках, потім їхня увага послабляється, з’являється рухове розгальмування, стомлення. Процес переучування ліворукої дитини може скінчитися дуже сумно: у дитини розвиваються невротичні розлади (нервові тики, енурез, заїкуватість). Як свідчить медична статистика, кожна третя дитина із заїкуватістю — це переучений шульга. Саме переучування, а не ліворукість як така є сильним специфічним фактором виникнення неврозів.
У ліворуких дітей більш частіше, ніж у праворуких, проявляються труднощі навчання письму, зокрема, дзеркальне письмо, виражене порушенням почерку, неправильне накреслення букв (оптичні помилки), частіше всього у них повільніша швидкість і погане з’єднання письма (можливо, це результат відсутності адекватної методики). Тому особливої уваги потребує формування в ліворуких дітей технічної навички письма. Так, у класі ці діти мають сидіти ближче до вікна, щоб від руки на зошит падала світліша тінь. Якщо за партою сидять двоє дітей, то лікоть руки, якою пише лівша, має розташовуватися з краю стола, а не в середині. Так учні не будуть заважати писати одне одному. За наявності кількох ліворуких дітей у класі бажано саджати їх парами.
За партою ліворукі діти сидять так само, як і праворукі, тобто рівно, не торкаючись її грудьми, тримаючи голову прямо. Руки також розташовуються однаково з правшами: лікті трохи звисають з парти, тільки ліва рука вільно рухається в рядку, а права притримує зошит.
Школярі, що пишуть лівою рукою, тримають ручку, як і праворукі, трьома пальцями. Однак для зручного контролювання процесу письма в рядку зошита кисть руки учні можуть класти на сторінку двома способами.
Існують кілька способів письма лівою рукою.
Перший спосіб є дзеркальним відбиттям «праворукого» положення, їм найчастіше користуються діти, не навчені більш зручного й правильного прийому письма. Таке положення руки серйозно ускладнює процес навчання, тому що не всі зразки в зошитах (прописах) розташовуються ліворуч.
Починаючи списувати запропонований текст, дитина не має можливості орієнтуватися на зразок, а тому спостерігається зменшення або збільшення розмірів літер у рядку й неправильне їх написання.
Другий спосіб. Кисть із ручкою розташовується під рядком, у якому учень пише. Опорою при цьому слугують нігтьова фаланга мізинного пальця й основа долоні. Це найзручніше положення руки. Ручка при цьому положенні тримається на відстані 2,5–3 см від кульки (кінця пера), тоді як у праворуких дітей ця відстань становить 2–2,5 см (на ширину пальця).
Зошит при цьому кладеться похило праворуч. Його правий нижній кут спрямований на середину грудей. Під час письма дитина спрямовує основні елементи літер вертикально до нижнього краю парти. Тому зображення букв буде похилим дещо вліво. Це природний нахил для такого способу письма.
При написанні третім способом кисть із ручкою знаходиться над рядком і розгортається тильним боком долоні вгору-праворуч, щоб краще було видно написане. Опора кисті припадає переважно на перші–другі фаланги (з нігтьового боку) мізинного й підмізинного пальців. Кінець ручки без кульки не дивиться в ліве плече, а повертається в бік верхньої частини зошита.
Зошит при цьому розташовується під кутом, близьким до праворукого письма, тобто похило ліворуч. Нахил самого письма відбувається праворуч. За цього способу учень бачить зразок і те, що пише.
Формування правильної графічної навички у ліворуких дітей відбувається з урахуванням наступних правил:
Перед кожним завданням провести детальний інструктаж виконання роботи. Під час пояснення використовувати тільки знайомі слова. Пояснивши, показати зразок виконання завдання.
Переконатися, що дитина зрозуміла інструкції.
Дотримуватися послідовності завдань, не поспішати, не пропускати етапи.
Не переходити до подальших завдань, якщо незасвоєні попередні.
Не забувати, що у шестирічних дітей провідним видом діяльності є гра.
Тривалість виконання графічних завдань має бути не більше 3-5 хвилин.
Паралельно необхідно вчити дітей уважно розглядати малюнки, сприймати і визначати схожість і відмінність; малювати схеми і схематично фіксувати послідовність подій, головних персонажів художнього твору; розташовувати фігурі на площині; копіювати (змальовувати спочатку найпростіші, а потім і складніші малюнки). Особливу увагу необхідну приділити вирізуванню різних фігур, ліпленню, роботі з мозаїкою, дрібними деталями конструктора тощо.
Підготовка ліворукої дитини до засвоєння графічної навички письма відбувається поетапно.
На першому, другому і третьому етапах підготовки до навчання письма основне – це навчити дитину правильно сидіти, правильно тримати ручку і правильно розташувати аркуш зошита (паперу) на столі. Певний період часу рекомендується дитині просто помалювати, при цьому необхідно зафіксувати її увагу саме на тому, як вона сидить, як тримає ручку, як лежить аркуш паперу (зошита).
Після того, як ліворука дитина навчилася правильно сидіти під час письма, правильно розташовувати зошит на столі та тримати ручку, її вчать ставити крапки, з яких починається рух, потім писати стрілки, які вказують куди рухається рука. Найголовніше – зафіксувати увагу на правильному напрямі руху (за стрілкою). Основна вимога, яка ставиться до ліворукої дитини, - лінії повинні бути рівними.
На цьому етапі закріплюється розуміння того, де на аркуші паперу «верх», «низ», «праворуч», «ліворуч», «збоку», що означає «вести руку в право (за напрямом стрілки), вліво, вгору, вниз».При цьому педагог має пам’ятати, що для ліворукої дитини орієнтування у просторі і, зокрема, на аркуші паперу – це значна проблема, і тому її необхідно цього вчити, терпляче пояснюючи, і показуючи «що є що».
У процесі виконання будь-яких графічних завдань дитину необхідно привчити розслаблятися після кожного руху (розтискати, розслаблювати пальці, кисть. Глибоко і рівно вдихнути – видихнути і тільки потім робити наступний рух).
На четвертому етапі у дитини формують уміння бачити паралельність ліній, малювати і писати їх паралельними. Розуміння учнем того, як можна написати паралельні лінії, є дуже важливим при зображенні графем під час навчання грамоти. Саме паралель усіх штрихів додає письму чіткості, акуратності, робить його легким для сприйняття і читання. Найголовніше – необхідно до написання букв навчити дитину писати паралельні вертикалі, похилі і горизонтальні лінії. Учневі пояснюють, що всі вертикальні і похилі штрихи пишуться з гори вниз, горизонтальні – зліва направо й обов’язково показують, як потрібно писати ці елементи.
На п’ятому етапі відпрацьовують письмо верхніх і нижніх, правих і лівих на півовалів, з напрямами рухів праворуч і ліворуч. Під час зображення роцессквар слід звернути увагу на положення руки та на правильність опори кисті. Кисть руки, що пише, має спиратися тільки на мізинець.
Шостий етап передбачає формування уміння писати овали і кола. У процесі малювання овалів і кіл основну увагу звертають на їх відмінність і здатність дитини подумки вписати овал у прямокутник, а коло в квадрат.
На цьому етапі є ефективним і доступним для дітей такі графічні завдання як «розкрити спіраль» (рухи від середини) і «закрити спіраль»(рухи в середину).
Під час виконання цих завдань потрібно попросити учня тримати ручку вільно (без опори на мізинець). Такі завдання дають змогу відчути нові варіанти вільних рухів руки у процесі маніпуляцій олівцем або ручкою (положення руки при цьому не повинно змінюватися).
Завдання сьомого етапу спрямовані на формування в учня уміння вільно пересувати руку в рядку, що є дуже важливим у процесі навчання письма. Графічні елементи мають бути крупними. Основне завдання цього етапу полягає в тому, щоб навчити дитину пересувати руку зліва направо за лінією письма. З цією метою можна використовувати такі графічні вправи, як «хвилі», «хмари», «дороги», «лабіринти». Спочатку діти малюють прямі та хвилясті лінії в широкому рядку, поступово рядки звужуються. Під час виконання графічних вправ обов’язково позначають стрілочкою початок і напрям малювання лінії.
Восьмий етап вже безпосередньо наближає дитину до письма. Написання букв пов’язане з достатньо жорсткими обмеженнями висоти і ширини кожного графічного елемента. На цьому етапі вводяться обмежувальні лінії, дітей учать писати графічні елементи на розлінованих аркушах. Значна частина часу відводиться на роз’яснення, що таке рядок, як розташовуються елементи, де середина рядка, де верхня лінія, що обмежує рядок, де нижня, де додаткові лінії.
Дев’ятий етап передбачає підготовку ліворукої дитини до курсивного письма. Дитину вчать писати друковані букви, співвідносити їх зі звуком, розуміти, що буква – це умовний знак, який позначає звук. Ефективними на цьому етапі є завдання на «до конструювання» та «конструювання» букв, які дозволяють удосконалювати зорове сприйняття, зорово-моторні координації.
Під час опрацювання ліворукою дитиною кожного графічного елемента необхідно дотримуватися певної послідовності дій.
- Пояснити, як пишеться графічний елемент (буква): з якої крапки починається рух, куди він спрямований, як здійснюється траєкторія, де рух припиняється. У поясненні не має бути жодного незрозумілого або незнайомого слова.
- Показати зразок виконання руху, написання графічного елемента.
- Виконання руху під диктовку в уповільненому темпі. Під час роботи не відволікати увагу учня, а після її закінчення детально розібрати, чи все зроблено правильно.
- Після пояснення і показу попросити дитину продиктувати дорослому, що і як потрібно робити, при цьому дорослий сам має виконати завдання.
- Повторення інструкції. Учень може сам виконати дію або ця дія виконується дорослим «під контролем» та за інструкцією дитини.
- Самостійне виконання дії дитиною. Рухи виконуються під контролем дорослого, але за умови самостійного оцінювання дитиною правильності написання.
Під час виконання завдань важливо постійно підкріплювати правильне виконання кожного елемента похвалою і, навпаки, не акцентувати увагу на неправильному написанню. У цьому випадку у дитини буде більше стимулів для досягнення результатів. Педагог повинен завжди пам’ятати: дитина має право на помилку, і при цьому вона має бути впевнена , що за неї не карають, а її можна виправити.
4. Методи навчання каліграфічного письма учнів
Навчання першокласників мови розпочинається з навчання грамоти, мета якого — виробити у дітей навички читання й письма, розвинути усне та писемне мовлення школярів в єдності з розвитком їхнього мовлення.
Навчання каліграфічного письма в початковій школі проводиться за такими методами: лінійним, тактовим, аналітико-синтетичним або генетичним, копіювальним.
Лінійний метод
Лінійний метод полягає у письмі в зошитах з густою сіткою. У даний час використовується рідко і як додатковий – один-два рядочки у деяких прописах.
Тактовий метод
Або ритмічний широко застосовується під час навчання дітей каліграфічного письма, тобто писати під протяжний звук І: раз І, два І
К. Д. Ушинський писав: “Такт для руки, яка пише, означає те саме, що й для танцюючої ноги. Точний розмір у русі— ось і вся таємниця гарного і швидкого письма. Подивіться на руку доброго писаря і вам спаде на думку вправна нога, що танцює на паркеті: в обох руках основа одна й та сама — такт” [28; 412] .
Застосування ритмічного методу зосереджує увагу учнів, пожвавлює роботу і зрівнює темп письма дітей усього класу. Письмо під такт допомагає учням установити постійний ритм пальців, необхідний для написання цілого ряду літер. Він запобігає також рвучким і поспішним рухам руки, що буває причиною неохайного і брудного письма.
Тактовий метод має позитивне значення, хоч відіграє тільки допоміжну роль.
Аналітико — синтетичний метод
За цим методом проходить навчання письма в цілому, а вивчення написання букв — у тій послідовності, яка подається в букварі для навчання читання. Це тому, що навчання читання і письма відбувається паралельно.
Генетичний метод
Навчання письма за цим методом розпочинається тоді, коли учні вже закінчили читати і писати за букварем і зможуть вільно розпізнавати як друковану, так і рукописну букву, і продовжується протягом усього періоду навчання учнів каліграфічного письма у 1 – 4 класах.
При генетичному методі навчання письма діти, вивчаючи будь-яку нову букву, мають справу з деякими відомими їм з попередніх уроків елементами, що ввійшли до складу нових букв.
Генетичний метод має такі особливості:
1) написанню букв передує попереднє вивчення назви і форми елементів;
2) написання букв проходить не за алфавітним порядком, а за порядком наростання труднощів у написанні;
3) навчання будується на основі генезису, тобто утворення кожної наступної букви шляхом попереднього засвоєння основного елемента і додавання нового.
Копіювальний метод За цим методом навчання каліграфії майже не проводиться. Вчитель злегка олівцем писав учням у зошитах ті чи інші букви в певному порядку, а учні механічно наводили їх чорнилами.
Формування рухових навичок писання у дітей шестирічного віку лише розпочинається, тому часткове запровадження копіювального методу в процесі навчання каліграфічного письма сприяє виробленню ритмічних рухів кисті руки дитини.
Застосування того чи іншого методу навчання каліграфії в різних класах ще не вичерпує всіх питань у навчанні правильного каліграфічного письма. Особисті навички в письмі вчителя, наочний показ ним правильного написання літер, слів та речень, зацікавленість дітей заняттям, повсякденний і систематичний контроль учителя за виконанням учнями всіх правил каліграфічного письма – основні фактори у виробленні учнями навичок правильно писати.
За короткий час першокласники мають навчитися правильно:
- Зображувати рукописні рядкові і великі букви українського алфавіту;
- Детально аналізувати графічний образ друкованої писаної букви, порівнювати і зіставляти структурні компоненти рукописних великих і малих букв;
- Чітко орієнтуватися на сторінці і рядку зошита (рівномірно розташовувати букви, слова на рядку);
- Проводити звуковий, складовий, звуко-буквенний аналіз слів;
- Зображувати буквами склади, слова, використовуючи при цьому елементарні знання про верхнє, середнє і нижнє поєднання;
- Писати під диктовку букви, склади, слова, словосполучення, невеликі речення;
- Списувати з друкованого і писаного тексту;
- Користуватися правильними прийомами або способами письма.
5. Вимоги до написання букви
Під час написання букв у букварний і роцесскварний період особлива увага має приділятися аналізу структури кожної букви, її складових елементів самими дітьми, оскільки зоровий образ визначає послідовність її накреслення. Перед тим, як написати букву, дитина має подумати, як вона буде її зображувати, в якій послідовності виконувати той чи інший рух руки, пальців. Через те, крім «аналітичного» образу кожної нової букви в колі, учні мають обов’язково «обвести» кожний елемент букви «в повітрі», коментуючи «мовчки», в якому порядку вони її «пишуть», спробувати свої сили у зображенні букви на дошці крейдою чи вологим пензликом.
Якість написання букв багато в чому залежить від того, як дитина орієнтуватиметься у завданні, наскільки вона вміло аналізує структуру, форму букви та зразка, знаходить у зошиті ті місця, де лінія букви різко змінює свій напрямок.
Порядок письма букви.
Можна орієнтовно помітити такий порядок письма букв.
Повторення засвоєних раніше букв з метою закріплення графічних навичок.
Зосередження уваги дітей на методі нової роботи.
Показ нової букви в цілому (друкованої і писаної, встановлення в їх графічному зображенні спільного і різного).
Членування на елементи. Зображення кожного елемента і пояснення способу і порядку накреслення елемента.
Вправляння у «написанні» (обведені в повітрі)
кожного елемента букви.
Показ учителям способів поєднання цих елементів букви.
Повторний показ письма букви учителем з детальним коментарем і при уважному спостереженні та запам’ятовуванні порядку зображення учнями.
Тренування в обведені цілого образу букви дітьми (в повітрі, на дошці крейдою чи вологим пензликом). Пояснення дітьми письма букви в цілому.
Письмо букви, буквосполучень, складів.
Письмо слів і словосполучень.
Детальний аналіз написаного учнем і педагогом.
Підсумок виконаного.
З перших уроків букварного періоду передбачається формування у дітей шести років уміння списувати спочатку з дошки, пізніше з підручника писаного і друкованого текстів. Процесс навчання списувати проходить поступово: спочатку букви, потім склади, слова. Особливу увагу звертає вчитель на списування по складах.
Коли в учнів виробиться уміння списувати писаний текст, учитель включає вправи на списування друкованого тексту.
У післябукварному періоді рекомендується списування двоскладових і трискладових слів писаного і друкованого текстів без попереднього їх поділу на склади.
Джерело:
Що
повинен знати і вміти майбутній першокласник?
Ось якого багажу знань чекає від майбутніх першокласників вітчизняна система освіти.
Загальний розвиток
Вважається, що до шести з половиною - семи років дитина повинна:
- знати своє прізвище, ім'я та по батькові, як звуть батьків, ким вони працюють, домашню адресу і телефон;
- знати, в якому місті/країні він живе , і вміти назвати інші знайомі йому країни світу;
- знати назви найпоширеніших рослин, тварин, комах, вміти розрізняти звірів, птахів і риб, відрізняти диких тварин від домашніх, дерева від чагарників, фрукти - від ягід і овочів;
- орієнтуватися в часі, знати час доби, пори року, їх послідовність, скільки місяців у році, днів у місяці, днів у тижні, годин в дні, знати дні тижня;
- мати уявлення про природні та погодні явища;
- знати основні кольори;
- знати поняття «право-ліво»;
- знати назви популярних видів спорту, найпоширеніших професій, основні правила дорожнього руху і дорожні знаки;
- вміти назвати прізвища відомих письменників і поетів;
- знати свята;
- вміти розповісти, чим він любить займатися;
- найголовніше: відповісти на запитання «навіщо він йде до школи? »
Інтелектуальний розвиток
У цій області дитина повинна вміти:
- вирішувати прості логічні задачки, головоломки і ребуси, відгадувати загадки;
- знаходити зайвий предмет у групі;
- додавати до групи відсутні предмети;
- розповідати, чим схожі або відрізняються ті чи інші предмети;
- групувати предмети за ознакою і називати його ;
- відновлювати послідовність подій (що було спочатку, потім); розкладати картинки у правильній послідовності.
Слух, зір, увагу, пам'ять, мова
Тут дошкільнику потрібно вміти:
- знаходити 10-15 відмінностей на двох схожих картинках;
- точно копіювати простий візерунок;
- описувати по пам'яті картинку;
- запам'ятати пропозицію з 5-6 слів і повторити його;
- писати графічні диктанти («одна клітина вгору, дві клітини вліво, дві клітини вниз, одна клітина вправо»);
- прочитати напам'ять вірш, розповісти казку;
- переказати почутий розповідь;
- складати розповідь за картинкою!
Основи математики
Перед вступом до першого класу необхідно:
- вміти рахувати від 1 до 10 і назад, відновлювати числовий ряд, в якому пропущені деякі числа;
- виконувати лічильні операції в межах десяти, збільшувати/зменшувати кількість предметів «на-віч», «на два»;
- знати поняття «більше-менше -порівну »;
- знати прості геометричні фігури, вміти складати аплікації з геометричних фігур;
- вміти порівнювати предмети за довжиною, ширині і висоті;
- вирішувати прості арифметичні задачки;
- вміти поділити предмет на дві/три/чотири рівні частини.
Читання
Важливо, щоб дитина:
- відрізняв букви від звуків, голосні від приголосних;
- міг знайти потрібну букву на початку, середині і наприкінці слова;
- підбирав слова на задану букву;
- ділив слово на склади;
- читав пропозиції з 4-5 слів і розумів прочитане.
Навички письма
Для успішного початку навчання в школі потрібно:
- правильно тримати ручку та олівець в руці;
- проводити безперервні прямі , хвилясті, ламані лінії;
- обводити по контуру малюнок, не відриваючи олівця від паперу;
- вміти малювати по клітинках і точок; вміти домалювати відсутню половину симетричного малюнка;
- копіювати з зразка геометричні фігури;
- вміти продовжити штрихування малюнка;
- вміти акуратно зафарбовувати малюнок, не виходячи за контури.
В цьому випадку у нього може пропасти бажання
вчитися. І тоді ті діти, які прийшли в школу нічого не вміючи, швидко
наздоженуть його і вийдуть у лідери за знаннями. Тому якщо дитина не йде в
школу, де всі діти вже вміють читати і писати, не варто батькам сильно
старатися дати інформацію дитині про запас. Не потрібно поспішати, нехай дитина
сама приходить до всього поетапно. Не варто змушувати його вчитися в
підготовчих групах до школи чи займатися репетиторами довгий час, у дитини має
бути дитинство.
Для успішної адаптації до школи досить уміння слухати, виконувати доручені завдання, контролювати свою поведінку та наявність терпіння. Адже нікому не секрет, що навіть вміє читати і писати дитина, часто не вміє довго сидіти на місці і слухати розповідь учителя. Звідси перші розчарування і не бажання вчитися.
Вчити чи ні дитини читати, писати і рахувати до школи повинні вирішувати самі батьки, з урахуванням здібностей своєї дитини. Одні приходять у перший клас, знають і вміють дуже багато чого, але далі зірок з неба не хапають, а інші - приходять, не вміючи нічого, і швидко осягають ази науки і далі обганяють всіх в знаннях. Все залежить від здібностей дитини, досвіду педагога і відносини самих батьків. Якщо ж дитина не має можливості відвідувати дитячий сад і виховується вдома, то батькам слід його навчити навичкам знань, які повинен уміти кожна дитина. Ці знання полягають в наступному:
1. Дитина обов'язково повинен знати букви. Читати не обов'язково.
2. Він повинен вміти розпізнавати звуки на слух, розрізняти приголосні і голосні звуки.
3. При вимові вами слів він повинен знаходити потрібний звук, також придумувати слова, де присутній цей звук.
4. Вважати до десяти і назад. Бажано рахувати до 20 і навіть до 100 але це необов'язково, дійте з урахуванням здібностей дитини.
5. Він повинен знати своє ім'я, прізвище, по батькові та домашню адресу. Бажано, щоб знав імена, прізвища та по батькові своїх батьків.
6. Дитина повинна вміти називати відмінність і ознаки пір року, знати назву місяців і днів тижня, а також назвати сьогоднішньої день і число.
7. Він повинен вміти пояснити, в чому відмінність диких тварин від домашніх, птахів і тварин, яку користь приносять різні домашні тварини людині. Бажано вміння називати дитинчат тварин і птахів.
8. Необхідно навчити дитину правильно перераховувати найменування фруктів, овочів, ягід, дерев, чагарників. Він вже повинен знати, який у них колір і смак, де вони ростуть.
Ось це самі основні вимоги, що повинен знати майбутній першокласник, який готується йти в звичайну школу з будь-якою програмою.
Для успішної адаптації до школи досить уміння слухати, виконувати доручені завдання, контролювати свою поведінку та наявність терпіння. Адже нікому не секрет, що навіть вміє читати і писати дитина, часто не вміє довго сидіти на місці і слухати розповідь учителя. Звідси перші розчарування і не бажання вчитися.
Вчити чи ні дитини читати, писати і рахувати до школи повинні вирішувати самі батьки, з урахуванням здібностей своєї дитини. Одні приходять у перший клас, знають і вміють дуже багато чого, але далі зірок з неба не хапають, а інші - приходять, не вміючи нічого, і швидко осягають ази науки і далі обганяють всіх в знаннях. Все залежить від здібностей дитини, досвіду педагога і відносини самих батьків. Якщо ж дитина не має можливості відвідувати дитячий сад і виховується вдома, то батькам слід його навчити навичкам знань, які повинен уміти кожна дитина. Ці знання полягають в наступному:
1. Дитина обов'язково повинен знати букви. Читати не обов'язково.
2. Він повинен вміти розпізнавати звуки на слух, розрізняти приголосні і голосні звуки.
3. При вимові вами слів він повинен знаходити потрібний звук, також придумувати слова, де присутній цей звук.
4. Вважати до десяти і назад. Бажано рахувати до 20 і навіть до 100 але це необов'язково, дійте з урахуванням здібностей дитини.
5. Він повинен знати своє ім'я, прізвище, по батькові та домашню адресу. Бажано, щоб знав імена, прізвища та по батькові своїх батьків.
6. Дитина повинна вміти називати відмінність і ознаки пір року, знати назву місяців і днів тижня, а також назвати сьогоднішньої день і число.
7. Він повинен вміти пояснити, в чому відмінність диких тварин від домашніх, птахів і тварин, яку користь приносять різні домашні тварини людині. Бажано вміння називати дитинчат тварин і птахів.
8. Необхідно навчити дитину правильно перераховувати найменування фруктів, овочів, ягід, дерев, чагарників. Він вже повинен знати, який у них колір і смак, де вони ростуть.
Ось це самі основні вимоги, що повинен знати майбутній першокласник, який готується йти в звичайну школу з будь-якою програмою.
Адаптація
першокласників до навчання в школі
Учень - це не посудина, яку потрібно заповнити,
учень - смолоскип, який треба запалити.
Початок навчання в школі
- один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей як в
соціально - психологічному, так і у фізіологічному плані. Проблема підготовки
учнів до життя в новому соціально економічному і культурному просторі знаходить
особливу актуальність в зв'язку виникаючими питаннями про ефективність
початкового етапу навчання. Тому виникає питання, якою мірою здатна виступаюча
до школи дитина вчитися без утруднень? Дитина, що не досягла необхідного рівня
розвитку, не звиклий до шкільного життя в період адаптації стикається в школі з
масою труднощів і невдач, що може мати негативні наслідки.
Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.
Про складності і значущості періоду, пов'язаного з адаптацією дитини в школі, сказано і написано у вітчизняній психологічній і педагогічній літературі багато наукових робіт. Саме в ці перші місяці починають формуватися ті системи відносин дитини зі світом і самим собою, ті стійкі форми взаємин з однолітками і дорослими, і базові навчальні установки, які в істотній мірі визначає в подальшому успішність його шкільного навчання, ефективність стилю спілкування, можливості особистісної самореалізації у шкільному середовищі.
Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.
Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.
Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя.
Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з навчальною діяльностю. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.
Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).
Розгляньмо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:
• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.
• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
Ознаки адаптації дитини до школи:
1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.
Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.
Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.
Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.
Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:
1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учнів варто визнавати і приймати як рівноправніих партнерів, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.
4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Учень має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.
6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.
7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів, толерантності.
8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.
9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.
11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
Переступаючи шкільний поріг, першокласник поринає у досі не відомий йому світ. Уже немає іграшок, улюбленої виховательки з дитячого садка, під час уроку не можна гратися та розмовляти, а потрібно уважно слухати вчителя, читати, писати, бути самостійним і відповідальним. Діти часто лякаються таких змін і їм потрібний час та допомога з боку дорослих, щоб адаптуватися в новому для них середовищі.
Цей перехідний період у житті першокласників можу назвати кризовим у житті дитини і її батьків.
Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.
Причини дезадаптації:
1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).
2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).
3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини.
4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.
5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.
Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.
При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини. Слід порадитись з класникм керівником та психологом.
Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Вчитель постійно працює над підвищенням рівня навчальної мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, в спілкуванні з однокласникам.
Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:
1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
3. Зняття негативного оцінювання.
4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
8. Створення ситуацій успіху.
9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.
13. Використовувати гру, наочність .
14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»
Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.
Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.
Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплив на них.
1. Слова підтримки . Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Хваліть своїх дітей.
2. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.
3. Допомога . Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.
4. Ласка . Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.
5. Подарунки . Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».
Як можуть допомогти батьки?
Найперше, що мають зробити батьки: створити позитивне емоційне ставлення до школи, в яку ходить дитина, і підтримувати високий статус школи і вчителя при сімейному спілкуванні.
1. Поясніть дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідайте про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.
2. Продумайте режим дня і суворо його дотримуйтесь.
3. Навчіть першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).
4. Розвивайте навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.
5. Поясніть, що означає «акуратно», «старанно», формуйте самооцінку.
6. Розвивайте комунікабельні здібності.
7. Підтримуйте бажання вчитися.
8. Вислухайте уважно дитину, давайте поради, як діяти в тій чи іншій ситуації.
9. Активно взаємодійте з учителем і шкільним психологом.
10. Навчіть дитину доцільно використовувати позашкільний час, наприклад, привчайте вчасно обідати і відпочивати після уроків. Задане додому спробуйте зробити з нею того дня, коли з цього предмету був урок в школі. Тоді краще спрацьовує пам'ять і розуміння матеріалу виявляється глибшим. Виділіть «важкі» дні і частину завдань виконуйте заздалегідь.
Бондар Тетяна Миколаївна
Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.
Про складності і значущості періоду, пов'язаного з адаптацією дитини в школі, сказано і написано у вітчизняній психологічній і педагогічній літературі багато наукових робіт. Саме в ці перші місяці починають формуватися ті системи відносин дитини зі світом і самим собою, ті стійкі форми взаємин з однолітками і дорослими, і базові навчальні установки, які в істотній мірі визначає в подальшому успішність його шкільного навчання, ефективність стилю спілкування, можливості особистісної самореалізації у шкільному середовищі.
Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.
Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.
Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя.
Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з навчальною діяльностю. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.
Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).
Розгляньмо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:
• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.
• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.
• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.
• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;
• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;
• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);
• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;
Ознаки адаптації дитини до школи:
1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.
2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.
3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.
4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.
Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.
Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.
Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.
Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:
1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учнів варто визнавати і приймати як рівноправніих партнерів, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.
2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.
3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.
4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Учень має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.
5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.
6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.
7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів, толерантності.
8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.
9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.
10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.
11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.
Переступаючи шкільний поріг, першокласник поринає у досі не відомий йому світ. Уже немає іграшок, улюбленої виховательки з дитячого садка, під час уроку не можна гратися та розмовляти, а потрібно уважно слухати вчителя, читати, писати, бути самостійним і відповідальним. Діти часто лякаються таких змін і їм потрібний час та допомога з боку дорослих, щоб адаптуватися в новому для них середовищі.
Цей перехідний період у житті першокласників можу назвати кризовим у житті дитини і її батьків.
Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.
Причини дезадаптації:
1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).
2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).
3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини.
4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.
5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.
Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.
При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини. Слід порадитись з класникм керівником та психологом.
Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Вчитель постійно працює над підвищенням рівня навчальної мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, в спілкуванні з однокласникам.
Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:
1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
3. Зняття негативного оцінювання.
4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
8. Створення ситуацій успіху.
9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.
13. Використовувати гру, наочність .
14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»
Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.
Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.
Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплив на них.
1. Слова підтримки . Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Хваліть своїх дітей.
2. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.
3. Допомога . Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.
4. Ласка . Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.
5. Подарунки . Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».
Як можуть допомогти батьки?
Найперше, що мають зробити батьки: створити позитивне емоційне ставлення до школи, в яку ходить дитина, і підтримувати високий статус школи і вчителя при сімейному спілкуванні.
1. Поясніть дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідайте про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.
2. Продумайте режим дня і суворо його дотримуйтесь.
3. Навчіть першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).
4. Розвивайте навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.
5. Поясніть, що означає «акуратно», «старанно», формуйте самооцінку.
6. Розвивайте комунікабельні здібності.
7. Підтримуйте бажання вчитися.
8. Вислухайте уважно дитину, давайте поради, як діяти в тій чи іншій ситуації.
9. Активно взаємодійте з учителем і шкільним психологом.
10. Навчіть дитину доцільно використовувати позашкільний час, наприклад, привчайте вчасно обідати і відпочивати після уроків. Задане додому спробуйте зробити з нею того дня, коли з цього предмету був урок в школі. Тоді краще спрацьовує пам'ять і розуміння матеріалу виявляється глибшим. Виділіть «важкі» дні і частину завдань виконуйте заздалегідь.
Бондар Тетяна Миколаївна
Соціальна
ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу
Перехід до шкільного навчання докорінно змінює весь
спосіб життя дитини. У цей період в її життя входить навчання – діяльність
обов’язкова, відповідальна, що потребує систематичної організованої праці. Ця
діяльність ставить перед дитиною задачу послідовного, цілеспрямованого
засвоєння знань, узагальнених і систематизованих в основах наук, що передбачає
зовсім іншу, ніж у дошкільному дитинстві, структуру її пізнавальної діяльності.
З боку суспільства дитину починають розглядати як людину, що вступила на першу
сходинку
громадянської зрілості. У дитини з’являються
обов’язки, які покладає на неї суспільство. Вона несе за свою навчальну
діяльність серйозну відповідальність перед школою і батьками. Ці обов’язки, від
виконання яких будуть залежати майбутнє місце дитини в житті, її суспільна
функція і роль, а звідси і зміст усього подальшого життя.
Разом з новими обов’язками школяр отримує нові
права: на серйозне ставлення оточуючих до своєї навчальної праці; на робоче
місце, необхідне для його занять, на час, на тишу, на відпочинок, на дозвілля,
на схвалення за навчальні успіхи.
Але для того, щоб у дитини виникла внутрішня позиція школяра, необхідна певна ступінь готовності – рівень її психічного розвитку. Основи тих якостей, що повинні формуватися в той чи інший період життя дитини, закладаються раніше, на попередньому віковому етапі. Формування нових психічних утворень, якщо воно не підготовлено в ході попереднього розвитку, йде вкрай важко. Період, особливо сприятливий для формування тієї чи іншої функції, якості, властивості, носить назву сензитивний.
Але для того, щоб у дитини виникла внутрішня позиція школяра, необхідна певна ступінь готовності – рівень її психічного розвитку. Основи тих якостей, що повинні формуватися в той чи інший період життя дитини, закладаються раніше, на попередньому віковому етапі. Формування нових психічних утворень, якщо воно не підготовлено в ході попереднього розвитку, йде вкрай важко. Період, особливо сприятливий для формування тієї чи іншої функції, якості, властивості, носить назву сензитивний.
Так, основний словниковий запас у людини формується
у віці до 12 років. На знанні сензитивного періоду засновані рекомендації вчити
іноземній мові в дитячому віці. Дошкільний вік є сензитивним періодом для
формування багатьох здібностей і якостей дитини, що входять у число необхідних
передумов формування навчальної діяльності. Підготовка дітей до школи як
цілеспрямований процес здійснюється в дошкільних установах відповідно з їхньою
програмою, а також у родині, де вона реалізується по-різному.
Там, де вчителі початкових класів підтримують тісний
зв’язок з дошкільними установами і попередньо знайомляться з майбутніми учнями,
значно менше часу потрібно для взаємної адаптації, вища успішність у першому
півріччі. Такі показники досягаються за рахунок більш досконалого знання
педагогом кожної дитини, її сильних і слабких сторін і врахування цього у своїй
роботі.
У психологічній готовності до навчання виділяють такі компоненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У випадках неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.
Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусиллями педагогів дошкільної установи і батьків. Задача дитячого садка – розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички.
У психологічній готовності до навчання виділяють такі компоненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У випадках неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.
Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусиллями педагогів дошкільної установи і батьків. Задача дитячого садка – розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички.
Кожна родина в міру своїх можливостей знайомить
дитину з навколишнім світом, дає певні знання, тобто бере на себе важливі
функції у підготовці до школи. Від того, як вона це робить, багато в чому
залежить успіх майбутнього навчання.
Батьки, що хочуть навчитися організовувати
керівництво розвитком свого сина або доньки, позитивно відзиваються на
пропозиції й зауваження вихователів, враховують їх у родинному вихованні. У
таких родинах вдається правильно організувати спілкування, добре підготувати
дитину до шкільного життя.
ВИСНОВКИ про соціальну ситуацію розвитку дитини при
переході із дитячого закладу в школу:
– невідповідность між старим «дошкільним» способом життя і новими можливостями дітей, що вже випередили його – головна суперечність, що виступає джерелом розвитку особистості дитини;
– вчитель є максимально авторитетною для дитини людиною;
– оцінка і успіх у навчанні стають головним критерієм у ставленні одноліток один до одного і визначають положення дитини в класі.
– невідповідность між старим «дошкільним» способом життя і новими можливостями дітей, що вже випередили його – головна суперечність, що виступає джерелом розвитку особистості дитини;
– вчитель є максимально авторитетною для дитини людиною;
– оцінка і успіх у навчанні стають головним критерієм у ставленні одноліток один до одного і визначають положення дитини в класі.
Мотиваційна
готовність дитини до шкільного навчання
Розглянемо повніше зміст кожної складової загального
поняття психологічної готовності до шкільного навчання.
Під мотиваційною готовністю розуміють бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності. Дитина приходить у школу з певною мотивацією. Що являє собою її структура в цьому віці? В ній вирізняються пізнавальні й соціальні мотиви. Пізнавальні мотиви пов’язані із самим змістом і процесом навчання. Соціальні мотиви породжуються різноманітними соціальними взаєминами дитини з іншими людьми. Це прагнення до схвалення, до підтримки дорослих, до завоювання авторитету серед однолітків, бажання зайняти «позицію школяра». У молодших школярів соціальні мотиви займають настільки значне місце, що здатні визначати позитивне ставлення дітей навіть до діяльності, позбавленої для них безпосередньої привабливості, інтересу.
Під мотиваційною готовністю розуміють бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності. Дитина приходить у школу з певною мотивацією. Що являє собою її структура в цьому віці? В ній вирізняються пізнавальні й соціальні мотиви. Пізнавальні мотиви пов’язані із самим змістом і процесом навчання. Соціальні мотиви породжуються різноманітними соціальними взаєминами дитини з іншими людьми. Це прагнення до схвалення, до підтримки дорослих, до завоювання авторитету серед однолітків, бажання зайняти «позицію школяра». У молодших школярів соціальні мотиви займають настільки значне місце, що здатні визначати позитивне ставлення дітей навіть до діяльності, позбавленої для них безпосередньої привабливості, інтересу.
Розвиток мотивації шкільного навчання передбачає
формування уявлень дошкільника про те, яким буде навчання в школі, знань про
те, яким буде його завтрашній день і підготовку дитини до нього як до радісної
події. Тому дорослим потрібно з’ясувати зміст і характер стихійних уявлень
дитини про школу та коригувати їх.
Ось характеристика першокласника з недостатнім
рівнем мотиваційної готовності:
«В. на уроках неуважна, часто відволікається. Її інтереси суто дитячі: любить гратись і шукає для цього найменшу можливість. Навіть під час уроку хоче погратись з ручкою, чи пензликом, лінійкою. Часто приносить на уроки різні іграшки: лялечки, картинки, іграшковий посуд та одяг. Вона ще не розуміє, що навчання в школі вимагає іншого ставлення, ніж тоді, коли вона була в дитячому садку.
«В. на уроках неуважна, часто відволікається. Її інтереси суто дитячі: любить гратись і шукає для цього найменшу можливість. Навіть під час уроку хоче погратись з ручкою, чи пензликом, лінійкою. Часто приносить на уроки різні іграшки: лялечки, картинки, іграшковий посуд та одяг. Вона ще не розуміє, що навчання в школі вимагає іншого ставлення, ніж тоді, коли вона була в дитячому садку.
Не розуміє всієї складності і відповідальності
шкільного життя. Замість того, щоб писати в зошиті – малює. На зауваження не
реагує. Взагалі, на уроках робить не те, що потрібно робити, а те, що їй
захочеться. Коли в неї щось не виходить, ставиться до цього безвідповідально.
Якщо не встигає закінчити завдання, не хвилюється. Вчиться посередньо.»
Для формування в дошкільників правильного уявлення
про школу в розпорядженні вихователів і батьків безліч простих і доступних
засобів: читання книг про школу, знайомство з деякими правилами поведінки учня,
відвідування школи. Можна розповісти дітям про те, як зміниться їхнє життя,
коли вони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в
класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними,
дисциплінованими, акуратними.
Застосовується і прийом аналізу дитячих робіт. Не
слід обмежуватися загальною оцінкою «добре» – «недобре». Особливу увагу
потрібно приділяти тому, як виконане завдання, діти повинні знати, за якими
критеріями дорослий оцінює їх. Наприклад: акуратність, своєчасність, творчий
підхід, засвоєння необхідних технічних навичок, умінь; старанність,
цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, уважність тощо. Будь-яке
досягнення чи промах дитини не повинні залишатися непоміченими.
Формуванню позитивного ставлення до школи допомагають і різні режимні процеси, що привчають дитину до самостійності, дисциплінованості. Під час екскурсій, прогулянок можна підкреслити, що вести себе потрібно, як майбутнім учням. Варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня.
Формуванню позитивного ставлення до школи допомагають і різні режимні процеси, що привчають дитину до самостійності, дисциплінованості. Під час екскурсій, прогулянок можна підкреслити, що вести себе потрібно, як майбутнім учням. Варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня.
Таким чином, вихователь або батьки під час роботи з
дітьми, у спілкуванні з ними проводять аналогію між школою та дитячим садком,
добиваючись при цьому, щоб знання дітей були пронизані світлим почуттям
очікування зустрічі зі школою.
Під час екскурсій у школу важливо познайомити дітей не тільки зі шкільним обладнанням, але й розкрити режим життя учнів. За домовленістю з вчителем можна побувати на шкільному уроці, познайомитися з черговими, класним куточком, газетою.
Важливе значення в ігровій діяльності дошкільника займають ігри «У школу». Аналіз гри «В школу» – надійний засіб прояву дитячих уявлень. Як показали дослідження психологів, центральним моментом гри у дітей дошкільного віку завжди стає те, що є для них найбільш важливим, найбільш істотним у події, яка розігрується. Найбільш важливі моменти діти зображають найбільш розгорнуто, реалістично, емоційно. Зміст гри, що виступає для граючих як другорядний, зображується скупо, згорнено, іноді може набувати умовної форми.
Під час екскурсій у школу важливо познайомити дітей не тільки зі шкільним обладнанням, але й розкрити режим життя учнів. За домовленістю з вчителем можна побувати на шкільному уроці, познайомитися з черговими, класним куточком, газетою.
Важливе значення в ігровій діяльності дошкільника займають ігри «У школу». Аналіз гри «В школу» – надійний засіб прояву дитячих уявлень. Як показали дослідження психологів, центральним моментом гри у дітей дошкільного віку завжди стає те, що є для них найбільш важливим, найбільш істотним у події, яка розігрується. Найбільш важливі моменти діти зображають найбільш розгорнуто, реалістично, емоційно. Зміст гри, що виступає для граючих як другорядний, зображується скупо, згорнено, іноді може набувати умовної форми.
Як показують експерименти, організувати гру «В
школу» з дітьми 4-5 років дуже важко. В їх грі «урок» триває декілька хвилин,
головне у школі – перерва. По-іншому виглядає гра в школу 6–7-річних дітей.
Вони охоче й швидко приймають тему гри. Як правило,
Психологічна готовність дитини до систематичного
навчання в школі всі учасники хочуть бути учнями. Урок посідає центральне місце
і наповнений типовим учбовим змістом: написання паличок, літер, цифр. Усе, що
не стосується навчання, згорнуте до мінімуму. Так, один хлопчик у ролі вчителя
під час «перерви» так і не вийшов з-за столу, зобразивши всю перерву в мовному
плані: «От я вже пішов, от я прийшов, от уже пообідав. Тепер давайте знову
займатися». Ці спостереження переконують нас у тому, що центральним у прагненні
до школи в 6-7-річних дітей є саме навчання з отриманням характерних для нього
результатів. У мотиваційній готовності дошкільника до навчання переплітаються
дві основні потреби, що рухають його психічний розвиток: пізнавальна потреба,
яка найбільш повно задовольняється в навчанні, і потреба у соціальних
відносинах, характерних для статусу школяра.
Прагнення до школи тільки заради зовнішніх атрибутів
свідчить про неготовність дитини до навчання.
Інший аспект мотиваційної готовності – формування
пізнавальної активності дітей.
Пізнавальна потреба закладена в дитині самою природою. Але її можна розвинути або загальмувати вихованням. Дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку пізнавальної потреби. Тому так важливо в цей час активно підтримувати будь-які прояви природного потягу дітей до пізнання.
Пізнавальна потреба закладена в дитині самою природою. Але її можна розвинути або загальмувати вихованням. Дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку пізнавальної потреби. Тому так важливо в цей час активно підтримувати будь-які прояви природного потягу дітей до пізнання.
Помилками у вихованні пізнавальних мотивів є:
– ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання нового;
– завдання формування мотивації перекладається на школу.
До способів виховання пізнавальної активності належать:
– створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спілкування з дорослим, залучення дитини до кола інтересів родини);
– підтримка бажання дитини задавати питання, що виявляється як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готовність відповісти;
– пізнавальні бесіди з дітьми;
– використання ігор.
– ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання нового;
– завдання формування мотивації перекладається на школу.
До способів виховання пізнавальної активності належать:
– створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спілкування з дорослим, залучення дитини до кола інтересів родини);
– підтримка бажання дитини задавати питання, що виявляється як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готовність відповісти;
– пізнавальні бесіди з дітьми;
– використання ігор.
Наявність пізнавальної потреби є головною умовою
того, щоб у дитини не виникло неприязне ставлення до навчання, яке створює
багато важких проблем для батьків, учнів і вчителів. Від того, як у дошкільному
віці розвивалася пізнавальна потреба, чи знаходила вона достатні умови для
задоволення, значною мірою залежить пізнавальна чи розумова готовність до
навчання в школі.
ВИСНОВКИ про мотиваційну готовність дошкільника до
навчання у школі:
– мотиваційна готовність полягає у бажанні дитини вчитися, її ставленні до школи і навчання як до серйозної діяльності;
– структура мотиваційної готовності включає пізнавальні й соціальні мотиви при провідній ролі останніх;
– розвиток мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання передбачає формування правильних та різнобічних
– мотиваційна готовність полягає у бажанні дитини вчитися, її ставленні до школи і навчання як до серйозної діяльності;
– структура мотиваційної готовності включає пізнавальні й соціальні мотиви при провідній ролі останніх;
– розвиток мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання передбачає формування правильних та різнобічних
Тетяна Вікторівна Дуткевич «Дитяча
психологія» навчальний посібник, 2012 р.
Індивідуально - психологічні особливості дітей, які слід
враховувати вчителю у період адаптації першокласників до умов навчання
ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА (дефіцит активної уваги, рухове розгальмування,
імпульсивність)
Можливі причини
Генетичні фактори, особливості побудови і функціонування головного мозку, пологові
травми, інфекційні захворювання дитини в перші місяці життя тощо.
Критерії
Дефіцит активної уваги
1. Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.
2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3.3 великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.
4. Зазнає труднощів у самоорганізації.
5. Часто губить речі.
6. Уникає нудних завдань і завдань, які потребують розумових зусиль.
7. Часто буває забудькуватою.
Рухове розгальмування
1. Постійно крутиться.
2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, кудись залазить).
3. Спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у ранньому дитинстві.
4. Дуже балакуча.
Імпульсивність
1. Починає відповідати, недослухавши запитання.
2. Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
3. Погано зосереджує увагу.
4. Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза).
5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабкокеровапа.
6. При виконанні завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати.
Рекомендації
Постійні окрики, зауваження, погрози покарання не поліпшують поведінку гіперактивноїдитини.
Працюючи з гіперактивною дитиною, потрібно:
1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2. Зменшити робоче навантаження дитини.
3. Поділяти роботу на короткі періоди, які часто повторюються.
4. Використовувати фізкультхвилинки.
5. Бути драматичним, експресивним педагогом.
6. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.
7. Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.
8. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, погладжування).
9. Домовлятися з дитиною про певні дії заздалегідь.
10. Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
11. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.
12. Заохочувати дитину одразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
13. Давати дитині можливість вибору.
14. Залишатися спокійним. Немає холоднокровності — немає переваги!
Можливі причини
Генетичні фактори, особливості побудови і функціонування головного мозку, пологові
травми, інфекційні захворювання дитини в перші місяці життя тощо.
Критерії
Дефіцит активної уваги
1. Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.
2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3.3 великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.
4. Зазнає труднощів у самоорганізації.
5. Часто губить речі.
6. Уникає нудних завдань і завдань, які потребують розумових зусиль.
7. Часто буває забудькуватою.
Рухове розгальмування
1. Постійно крутиться.
2. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, кудись залазить).
3. Спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у ранньому дитинстві.
4. Дуже балакуча.
Імпульсивність
1. Починає відповідати, недослухавши запитання.
2. Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
3. Погано зосереджує увагу.
4. Не може чекати винагороди (якщо між дією і винагородою є пауза).
5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабкокеровапа.
6. При виконанні завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати.
Рекомендації
Постійні окрики, зауваження, погрози покарання не поліпшують поведінку гіперактивноїдитини.
Працюючи з гіперактивною дитиною, потрібно:
1. Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері.
2. Зменшити робоче навантаження дитини.
3. Поділяти роботу на короткі періоди, які часто повторюються.
4. Використовувати фізкультхвилинки.
5. Бути драматичним, експресивним педагогом.
6. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.
7. Посадити дитину під час занять поруч з дорослим.
8. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику, погладжування).
9. Домовлятися з дитиною про певні дії заздалегідь.
10. Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції.
11. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.
12. Заохочувати дитину одразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
13. Давати дитині можливість вибору.
14. Залишатися спокійним. Немає холоднокровності — немає переваги!
Що
потрібно першокласнику до школи
• Пенал.
• Портфель.
• Зошити у косу лінію 10 шт.
• Зошити в клітинку 10 шт.
• Обкладинки для зошитів 10 шт.
• Обкладинки для книг .
• Папка для зошитів .
• Кулькові ручки.
• Прості олівці 2 шт.
• Кольорові олівці 6 шт.
• Гумка; точилка.
• Цифри від 1 до 10.
• Рахункові палички.
• Трикутник.
• Лінійка (15 см).
• Клей-олівець.
• Альбом для малювання .
• Фарби акварельні (6-12 кольорів).
• Пензлики різних розмірів – 2 шт.
• Склянка для води.
• Набір кольорового паперу (яскравого).
• Набір кольорового картону.
• Ножиці.
• Пластилін 6 кольорів.
• Спортивне взуття.
• Спортивний костюм, шорти, біла футболка .
• Портфель.
• Зошити у косу лінію 10 шт.
• Зошити в клітинку 10 шт.
• Обкладинки для зошитів 10 шт.
• Обкладинки для книг .
• Папка для зошитів .
• Кулькові ручки.
• Прості олівці 2 шт.
• Кольорові олівці 6 шт.
• Гумка; точилка.
• Цифри від 1 до 10.
• Рахункові палички.
• Трикутник.
• Лінійка (15 см).
• Клей-олівець.
• Альбом для малювання .
• Фарби акварельні (6-12 кольорів).
• Пензлики різних розмірів – 2 шт.
• Склянка для води.
• Набір кольорового паперу (яскравого).
• Набір кольорового картону.
• Ножиці.
• Пластилін 6 кольорів.
• Спортивне взуття.
• Спортивний костюм, шорти, біла футболка .
Шість
педагогічних прийомів на допомогу батькам
Ви
коли-небудь звертали увагу на те, як одночасно 25 старанних учнів схиляються у
класі над своїм завданням? І, можливо, задавалися запитанням, як же вчителю це
все вдається. Адже іноді, щоби тримати свою дитину під контролем, доводиться
прикладати великі зусилля, не кажучи вже про цілий клас дітей. Кращі педагоги використовують
маленькі секрети, що перетворюють переповнену аудиторію шалених третьокласників
на «м'яку глину» в їхніх руках, і ви теж можете отримати хороший результат у
домашніх умовах, застосувавши ті ж хитрощі.
Використовуйте преміальну діаграму
Розумні вчителі використовують наочні посібники, щоб контролювати й управляти поведінкою дітей. Чи то діаграми попередження або преміальні діаграми, за їх допомогою діти зможуть легко визначити свій статус і використовувати його в якості мотиваційного інструменту, щоб виконувати роботу й добре поводитись у класі. Дженніфер Літтл, учитель початкових класів із 40-річним досвідом роботи, згодна з такою тактикою: «Використовуйте діаграму, щоб винагородити дитину за те, що вона зробила». Подібна схема у вашому власному домі допоможе керувати поведінкою дитини у процесі навчання і навчить важливого принципу: треба попрацювати, щоб отримати бажане.
Відгукніться позитивно
Ви, імовірно, стикалися з тим, що під час батьківських зборів учитель проявляв до вас особливе ставлення, але ви не єдиний, хто пережив цю мить слави. Хороші вчителі знають, що, щоб домогтись від невгамовних учнів потрібної поведінки, похвала буває більш ефективною, ніж покарання, – це правило, яке відмінно працює й у домашніх умовах. У той час як ви, можливо, будете довго й нудно бурчати із приводу неприбраної кімнати або не зроблених домашніх справ, іноді ефективніше просто заохотити дитину за те, що вже зроблено, навіть якщо це якась дрібниця. Ваша дитина швидко навчиться розпізнавати ті приємні відчуття, які виникають від похвали, і вони будуть тримати її у формі.
Очікування кращих результатів
Яким чином учителі розкривають у дітях найкраще? Вони не чекають нічого меншого. Коли діти лінуються, їм твердо кажуть, що вчитель очікує від них більшого, ось і все. Таким чином, діти вчаться керувати собою на основі стандарту, установленого шановним учителем. Ви можете зробити те ж саме вдома, орієнтуючись на очікування, а не дисциплінуючи дітей за фактом уже отриманої нехорошої поведінки. Установіть конкретні правила поведінки в побуті й будьте готові дотримуватись усіх обумовлених наслідків за їх недотримання, так ваша дитина переконається, що ви завжди висловлюєтесь по ділу.
Персоналізуйте зміст
Щоби привернути увагу дітей, професійний репетитор і приватний педагог Арзікі Пеніо використовує персоналізацію. «Хоча зміст завжди повинен перебувати в руслі навчального плану та встановлених стандартів, важливо демонструвати, що запропоновані принципи є важливою частиною повсякденного життя та інтересів учнів, – каже вона. – Наприклад, клас може обчислити середню кількість очок, які отримала улюблена баскетбольна команда за останні п'ять ігор, або порахувати, скільки улюблений баскетболіст забиває м'ячів у середньому в ході однієї гри. І все для того, щоб вивчити тему про середнє арифметичне». Хоча це може здатися складним, але дану хитрість можна використовувати при роботі з поведінкою, роз’яснюючи зрозумілою мовою поняття чесності за допомогою реального досвіду людей, їх прикладів.
Втягуйтесь у навчальний процес
Звісно, учителі завжди активно залучені в навчальний процес – це їх робота. Але кращі з них точно знають, що за наявності особистої зацікавленості в кожному учні можна якнайшвидше дійти до спільного успіху. Справа ось у чому: звісно, ви особисто зацікавлені у вихованні своєї дитини. Але наскільки насправді ви залучені в цей процес? Чи будете ви бродити Інтернетом, доки ваша дитина сама намагається розібратися і зробити своє завдання з математики? Чи ви поруч плече до плеча з вашою дитиною постараєтесь вивчити цю задачу і відповісти на всі запитання? Залучаючись до шкільних занять вашої дитини, зробивши себе причетним до її навчання, ви завжди будете знати, що вона вивчає, у чому перевершує інших дітей, над чим б'ється і як їй у цьому допомогти.
Поєднайте справу й задоволення
Справа виховання дитини – це не жарт. Але прислухайтесь до порад розумних учителів і переконайтеся, що це приносить вам задоволення. Наприклад, чи зробите ви звичайну перерву в заняттях, щоби трохи відпочити в тиші, або переключитесь на придумування кумедних жартів чи просто «раптом» поїсте разом з вашою дитиною морозиво, вона неодмінно отримає можливість зв'язати деякі рутинні речі навчання із приємними враженнями та позитивними емоціями. Яким від цього буде бонус? Ви будете почувати себе супербатьком.
Використовуйте преміальну діаграму
Розумні вчителі використовують наочні посібники, щоб контролювати й управляти поведінкою дітей. Чи то діаграми попередження або преміальні діаграми, за їх допомогою діти зможуть легко визначити свій статус і використовувати його в якості мотиваційного інструменту, щоб виконувати роботу й добре поводитись у класі. Дженніфер Літтл, учитель початкових класів із 40-річним досвідом роботи, згодна з такою тактикою: «Використовуйте діаграму, щоб винагородити дитину за те, що вона зробила». Подібна схема у вашому власному домі допоможе керувати поведінкою дитини у процесі навчання і навчить важливого принципу: треба попрацювати, щоб отримати бажане.
Відгукніться позитивно
Ви, імовірно, стикалися з тим, що під час батьківських зборів учитель проявляв до вас особливе ставлення, але ви не єдиний, хто пережив цю мить слави. Хороші вчителі знають, що, щоб домогтись від невгамовних учнів потрібної поведінки, похвала буває більш ефективною, ніж покарання, – це правило, яке відмінно працює й у домашніх умовах. У той час як ви, можливо, будете довго й нудно бурчати із приводу неприбраної кімнати або не зроблених домашніх справ, іноді ефективніше просто заохотити дитину за те, що вже зроблено, навіть якщо це якась дрібниця. Ваша дитина швидко навчиться розпізнавати ті приємні відчуття, які виникають від похвали, і вони будуть тримати її у формі.
Очікування кращих результатів
Яким чином учителі розкривають у дітях найкраще? Вони не чекають нічого меншого. Коли діти лінуються, їм твердо кажуть, що вчитель очікує від них більшого, ось і все. Таким чином, діти вчаться керувати собою на основі стандарту, установленого шановним учителем. Ви можете зробити те ж саме вдома, орієнтуючись на очікування, а не дисциплінуючи дітей за фактом уже отриманої нехорошої поведінки. Установіть конкретні правила поведінки в побуті й будьте готові дотримуватись усіх обумовлених наслідків за їх недотримання, так ваша дитина переконається, що ви завжди висловлюєтесь по ділу.
Персоналізуйте зміст
Щоби привернути увагу дітей, професійний репетитор і приватний педагог Арзікі Пеніо використовує персоналізацію. «Хоча зміст завжди повинен перебувати в руслі навчального плану та встановлених стандартів, важливо демонструвати, що запропоновані принципи є важливою частиною повсякденного життя та інтересів учнів, – каже вона. – Наприклад, клас може обчислити середню кількість очок, які отримала улюблена баскетбольна команда за останні п'ять ігор, або порахувати, скільки улюблений баскетболіст забиває м'ячів у середньому в ході однієї гри. І все для того, щоб вивчити тему про середнє арифметичне». Хоча це може здатися складним, але дану хитрість можна використовувати при роботі з поведінкою, роз’яснюючи зрозумілою мовою поняття чесності за допомогою реального досвіду людей, їх прикладів.
Втягуйтесь у навчальний процес
Звісно, учителі завжди активно залучені в навчальний процес – це їх робота. Але кращі з них точно знають, що за наявності особистої зацікавленості в кожному учні можна якнайшвидше дійти до спільного успіху. Справа ось у чому: звісно, ви особисто зацікавлені у вихованні своєї дитини. Але наскільки насправді ви залучені в цей процес? Чи будете ви бродити Інтернетом, доки ваша дитина сама намагається розібратися і зробити своє завдання з математики? Чи ви поруч плече до плеча з вашою дитиною постараєтесь вивчити цю задачу і відповісти на всі запитання? Залучаючись до шкільних занять вашої дитини, зробивши себе причетним до її навчання, ви завжди будете знати, що вона вивчає, у чому перевершує інших дітей, над чим б'ється і як їй у цьому допомогти.
Поєднайте справу й задоволення
Справа виховання дитини – це не жарт. Але прислухайтесь до порад розумних учителів і переконайтеся, що це приносить вам задоволення. Наприклад, чи зробите ви звичайну перерву в заняттях, щоби трохи відпочити в тиші, або переключитесь на придумування кумедних жартів чи просто «раптом» поїсте разом з вашою дитиною морозиво, вона неодмінно отримає можливість зв'язати деякі рутинні речі навчання із приємними враженнями та позитивними емоціями. Яким від цього буде бонус? Ви будете почувати себе супербатьком.
Немає коментарів:
Дописати коментар